Пташенята сиворакші (Coracias garrulus) відригують на себе недоперетравлені решті їжі й шлунковий екстракт, коли їх гніздо перебуває в небезпеці. Таким чином створюється «запах страху», які здатний сприймати птахами-батьками. 

Надзвичайно пахуча речовина оранжевого кольору також робить пташенят менш привабливими як здобич для хижаків. Коли ж дорослі птахи повертаються на гніздо, вона повідомляє їх про те, що за їх відсутності помешкання перебували в небезпеці.

Науковці працювали з сиворакшею в контрольованій популяції в Альмерії (Південно-Східна Іспанія), де частина птахів гніздувалась у гніздових скринях, а друга – в старих гніздах інших птахів, дуплах, а також щілинах дерев та скель. Дослідники підтвердили теорію «запахових сигналів» через прості експерименти на активних гніздах сиворакш. Вони спостерігали протягом половина дня за 15 гніздами, де перебували пташенята віком понад 10 днів (приблизно з цього часу дорослі птахи більше не сидять з ними в гнізді). З допомогою пензля на вхідний отвір дев’яти дупел і гніздових скринь наносились невелика кількість (1 мл) пахучої «рідини страху» від пташенят, а на решті шести – запах лимона. Протягом наступних 100 хвилин спостерігали за діями дорослих птахів. Дослідники, які спостерігали за гніздами, не знали, на яких дуплах був «запах страху», а на яких – ні. З’ясувалось, що батьки з гнізд з «запахом страху» реагували на нього з великою обережністю і витрачали більше часу щоб потрапити в гніздо, чим у батьків з гнізд з запахом лимону.

Інші птахи, для яких відома подібна оборонна стратегія – кочівні буревісники (Fulmarus glacialis), які випльовують на морських птахів, які їх атакують, травну рідину, тим самим знищуючи ненамокальність їх оперення. Однак саме сиворакша стала першим птахом, яка повідомляє особами свого виду про небезпеку з допомогою запаху. Ще один незвичний випадок описаний для іншого морського виду птахів – великої канюги (Aethia cristatella). В цьому випадку знайдено, що птахи виділяють цитрусоподібний запах для того, щоб привернути уваги птахів протилежної статі. Тим не менше, велика кількість тварин – від комах до приматів використовують «запах страху» для того, щоб застерегти особин свого виду про небезпеку.

Специфічний запах дає змогу дорослим птахам своєчасно і заздалегідь довідатись про можливу небезпеку і відповідно своєчасну відреагувати на неї, а після її зникнення повернутись до тих пташенят, які змогли вижити.