Деркача знають майже всі, однак мало хто тримав цього птаха в руках або спостерігав його на волі. Це пояснюється тим, що деркач веде надзвичайно потайний спосіб життя. Однак сам птах галасливий і має гучний та різкий голос, який дуже далеко чутно. Це найгаласливіший зі всіх наших пастушкових. Крик деркача надзвичайно характерний, його не можна сплутати ні з чим. Він звучить як склади «ге-ге» або «дерг-дерг» (звідси і назва), вигукувані скрипучим голосом, але дуже голосно. Крикнувши двічі, деркач робить коротку паузу, потім скрикує знову і знову замовкає. Це шлюбна весняна пісня самця; у травні й червні він кричить із надзвичайним азартом, іноді цілі ночі безперервно, також вранці й увечері, а іноді й удень.

За розмірами деркач досить невеликий (довжина тіла до 30 см) і вагою 120-200 г. Старі птахи бувають трохи важчими. Дзьоб короткий і досить широкий в основі, його довжина 1,9-2,3 см. Забарвлення зверху доволі строкате — рудувато-буре, з чорнуватою центральною частиною і сіруватими кінцями пера. Передня частина шиї, воло й груди сірі, черево і боки вохристо-білуваті, з рудуватими смугами. Райдужка горіхового кольору або червоно-бура. Хвіст короткий. Тіло деркача здається сплюснутим із боків, як і в курочки водяної. Деркач поширений на багатьох територіях і гніздиться майже по всій Україні, окрім високогір'я та деяких приморських регіонів. В Європі загалом теж розповсюджений широко. На північ проникає майже до Полярного кола, на півдні трапляється на Кавказі й у Середній Азії. В Росії гніздиться до Алтаю і верхів'я річки Лени в Сибіру. Окрім того, поширений у Західній Європі та Малій Азії.

На відміну від лиски і водяної курочки, деркач уникає відкритої води і дуже зволожених ділянок. Його улюблені місця — це вологі луги з пишною травою й не дуже сирі осокові болота. Він тримається також на болотах із чагарниками і навіть у посівах зернових, що зростають у сирих низинах. Цьому птахові потрібна густа трава, яка ховала б його від ворогів. В описаних угіддях деркачі тримаються з весни і майже все літо, з кінця ж його іноді переходять на сухіші місця — на луки, лісові зруби і навіть на поля з зерновими.

Під час весняних та осінніх перельотів деркачі мандрують ночами і частіше поодинці, тому приліт визначити дуже важко. По прильоті птахи розподіляються по гніздових місцях, але спочатку голосу не подають. Лише коли трава підросте настільки, що птах відчуватиме себе в ній у безпеці, починається шлюбний період, і деркачі стають дуже галасливими. Кричать тільки самці, мабуть закликаючи цією «піснею» самок або викликаючи суперників.

Деркач дуже захоплюється своїм співом і входить у такий азарт, що до нього можна підійти досить близько, якщо робити кроки «під пісню», тобто у момент крику. Злітає деркач рідко і лише у разі крайньої потреби. Зазвичай він рятується бігом, причому дуже швидко і вправно пробирається в густій траві або осоці, лавіруючи поміж стеблами і травинками. Ймовірно, це полегшується формою його стислого з боків тіла. Злітає він важко і незграбно, опустивши зад і «розвісивши ноги», насилу ляскаючи своїми короткими круглими крильми. Пролетівши небагато, інколи яких-небудь 20-30 м, деркач знову падає в густу траву, і вдруге його вже не підняти. Навіть мисливські собаки насилу піднімають деркача. Він крутиться у них під самісіньким носом, робить петлі й кола, затаюється в кущах, знову біжить і злітає, тільки вичерпавши, мабуть, всі можливості врятуватися «пішки» і не бачачи іншого способу звільнитися від наполегливого переслідування.

Доводиться тільки дивуватися, як за таких поганих здібностей до польоту птахи дістаються до місць зимівель і долітають навіть до Південної Африки. Мабуть, їм це коштує значної праці. Трапляються випадки, коли птахів у пролітний час знаходили в містах. Нерідко знаходять деркачів, що розбилися вночі об стіни будинків або об телеграфні дроти. Це свідчить, що птахи летять низько над землею.

У розпал шлюбного періоду між самцями, мабуть, відбуваються бійки; але незабаром самки сідають на яйця, і крики потроху вщухають, хоча в ясні ночі їх іноді буває чутно ще й у другій половині літа. Довше кричать деркачі на півдні, де самки виводять пташенят двічі і де проходить так би мовити другий шлюбний період.

Самці не беруть участі в гніздових справах, і самка одна будує гніздо і виховує молодих. Пташенята вилуплюються в чорному пуху. Матері тримаються з виводком, поки молоді не стануть зовсім самостійними; потім сім'ї розбиваються, і птахи тримаються поодинці. Відліт відбувається з серпня. До відльоту птахи значно жиріють.

У статті використано матеріали відомого російського орнітолога С. О. Бутурліна