У кожної весни є два грандіозних явища природи - повідь і пташиний переліт. Повідь починається льодоходом, переліт - поверненням граків. Немає ніякого порядку в хаосі розбитих крижин, що мчать річковими долинами, немає ані порядку, ані ладу в нескінченному чорному потоці птахів, що вертаються на рідні гніздівлі. Знявшись із зимівель, грачині зграї в дорозі не вичікують кращих обставин. Вони вже не можуть через якісь затримки відстати від весни, вони можуть тільки обігнати її трохи. Летять вони першими з перших, і під їх крилами не квітуча і прогріта земля, а засніжені рівнини з випадковими проталинах і поглинуті мовчазною дрімотою ліси.



Весняне сонце для всіх добре, воно і гракам допомагає зберегти чимало сил на тисячокілометровому шляху. Адже його промені, проходячи крізь чисте, без єдиної порошинки повітря, так нагрівають темні місця на землі, що над ними в небі здіймаються могутні потоки, - остигаючі десь в безмежній блакиті. Авангарди грачиних зграй відшукують в повітряному океані ці піднесені теплі струн, і тільки-но крила передових птахів відчують силу висхідної течії, над пагорбом або рівниною починає закручуватися жива спіраль, що піднімається дедалі вище і вище. Побачивши цей маневр, сюди поспішають загони граків, які летять, і вже не спіраль, а чорна хмара легко, як би сама собою набирає сотні метрів висоти.

Майже не поворухнувши крилом, кожен птах за кілька хвилин перетворюється в ледь помітну цятку, яка, вийшовши з останнього витка, починає швидко ковзати обрієм. Наближаються повільно, ніби в знемозі роблячи час-від-часу помахи крилами, а відлітають геть стрімко, використовуючи даровий запас висоти.



Далеко на заході знялася з місця вся грачина зимівля, і тисячі птахів летять годину, дві, три і більше, розтягнувшись на сотню кілометрів. І не видно, щоб всхихав цей потік. Потім одні залишаться, долетівши до рідного граківника, або звернуть в бік, а інші, не озираючись на них, помандрують далі. Так і розіллється цей живий потік дрібними струмками. Пролітають повз чужі колонії, де щосили триває будівництво, де багато вільного місця і не прожене ніхто. Але ніби не бачать і не розуміють таких же граків. Додому!



Летять мовчки. Навіщо перегукуватися, коли всім видно один у одного, а курсу дотримуються правильно. Зате, коли долетять до полишених з осені гніздівель, почнуться там галасливі дні. З ранку до вечора і навіть в темряві далеко навкруги розносяться хрипкі крики гарків: хтось прилетів холостяком і тепер йому потрібна дружина, хтось не хоче поступатися зручним місцем на дереві, а хтось хоче заволодіти ним силою, хтось не порозумівся із сусідом через прутика для гнізда, та так, немов це остання гілочка на землі, хтось просить уваги, хтось подає сигнал помилкової тривоги, хтось горлає невідомо з якого приводу. У цьому невпинному карканні чутні ще і зовсім не грачині скиглення, сиплі схлипування, якийсь оригінал по-совиному висловлюється та ще сотні горобців тут же свої справи влаштовують. Одним словом, тишу звідси вигнано надовго.



Ніколи ці одвічні супутники орача не любили глухих лісів й не оселялися в них. Найбільш відданий сільській місцевості птах - грак: десяток осокорів і кленів на маленькому кладовищі, кілька верб на березі ставка або беріз як з картини Саврасова на околиці - ось і все, що було потрібно гомінкій громаді. Грак заслужив добре ставлення до себе і як перший з перших гінців весни, і як надійний захисник полів, і як один з найбільш миролюбних птахів і один щодо одного і до інших пернатих, крім затятих грабіжників чужих гнізд. Та й то таких не б'ють, a - просто женуть геть, коли в гніздах яйця або ще безпорадні пташенята.



Тепер гракам селитися стало куди простіше, не те, що сто років тому. Вздовж залізничних і шосейних доріг, а по полях у всіх напрямках витягнулися лісові смуги. В цих смугах в Кам'яному степу рік від року ось уже півсотні літ зростає і міцніє князівство граків, в якій, щоправда, немає ані правителів, ані підданих, в якій галки, кібчики і навіть горобці живуть на різних правах з самими грачами і під їх загальним захистом. Тут серед тисяч гнізд є такі, в яких перші прутики давно струхли; від щорічної добудови вони стають непомірною вагою для дерев, обламуючи товсті гілки. Є й такі, що були складені першими поселенцями, а потім служили ще десяткам поколінь.

Сюди навесні повертаються тільки дорослі птахи, яким належить виводити пташенят. Минулорічний молодняк прилетить прийдешнього рік, але таких буде небагато. Одна весна, холодна і похмура, і зовсім знедолила більшість грачиних сімей, залишивши їх без нащадків. Дорослого дворічного грака відрізнити від молодшого на рік, просто: у нього на голові немов світла напівмаска. До самих очей випадає дрібні пір'ячко, і майже до очей може встромити птах дзьоб в м'яку землю, дістаючи звідти їжу.



А в якому місті в наших краях не було раніше хоча б однієї грачиної «слободи»? Скільки і якого часу пройшло, але настільки сильна виявилася прихильність чорних галасливих птахів до місць, обраних першими поселенцями їх племені, що і по сей день живуть там же. Розрослися міста, високі будинки закрили обрій, а землю між ними - асфальт; і, щоб пташенят нагодувати, доводиться летіти туди, куди їх предки і не заглядали. Але ніяк не хочуть граки - містяни переселятися ближче до полів. Займаючи нові квартали, і вулиці - були б дерева придатні - і не звертають уваги, що робиться долі. Вечорами засинають не останніми, вранці першими розлітаються за здобиччю. Інших справ не буває.



Правда, поки з гніздах немає пташенят, можна нікуди і не літати. Поживу для самки, яка сидить в гнізді, можна знайти поруч. Крокує грак, як бувалий, дворами і вулицями, підбирає все, що годиться, і ховає під язик. Приносить дружині шматочки хліба, шкірку ковбасну, кашу. Будуть пташенята - їм потрібна їжа ніжніше: гусінь, лялечки, жучки.



І потім, коли весь молодняк відокремиться в самостійну зграю, старі не будуть шукати десь тихого тимчасового притулку, натомість щовечора повертатимуться в місто на ніч. До останнього дня, доки не доведеться відлітати. Але деякі пари стали жити в містах безвилітно і взимку в погожі дні так і сидять в якийсь напівдрімоті біля своїх же гнізд.



Підсохнуть поля, підуть ними трактори, піднімаючи ранкова пара, і полетять за ними граки, що скучили за смачною, живою здобиччю. Ось тут вони не пропустять нічого, ані личинки жука, ані гусениця озимої совки, ані полівка чи миша, ну і загублене зерно підберуть теж.