При слові "гриф" в пам'яті виринає не надто привабливий образ гачкодзьобого птаха з головою і шиєю, повністю або частково, позбавленою пір'я, що стрімголов мчиться до падла. Зазвичай, такий образ відповідає дійсності, однак не існує правил без винятків, і найбільш яскравий з них втілилися в ягнятнику.

Тривалий час науковці сперечалися щодо систематичного статусу ягнятника: орел він чи гриф. У результаті постановили все ж вважати його грифом з низкою зовнішніх ознак і звичок, притаманних орлам. А відлуння колишніх сумнівів збереглося в родовій назві птаха, яке з грецької можна перекласти і як "грифовий орел", і як "орлиний гриф". Назва "ягнятник" - старовинна, і настільки ж хибна. Значно правильніше було б охрестити його костоломом або черепашником, але з пісні слів не викинеш ...

На відміну від більшості грифів у ягнятника голова і шия оперені, та не аби як – а густо вкриті довгими загостреними перами, що утворюють своєрідну "гриву", особливо коли збуджений птах їх настовбурчить. Інша характерна риса в образі ягнятника - "борідка" з чорного волосоподібного пір'я під дзьобом - відображена в іншій його назві - бородач.

Не звернути уваги на ягнятника (не важливо – в польоті чи сидячого) важко, аж надто габаритний цей птах. Загальна довжина його може перевищувати 1 метр, розмах крил - 2,5-2,8 метри, маса - від 4,5 до 7 кілограмів.

Молодий ягнятник

Забарвлення дорослих особин контрастне: загострені крила і клиноподібний хвіст темно-бурі, майже чорні, покривні крил і спина теж темні, але через білі пір'яні стержні здаються сріблястими, голова, шия й весь низ або білуваті, або руді. На грудях добре помітне "намисто" з темних пір'їн. "Яструбині" жовті очі облямовані кільцем червоної шкіри. Від дзьоба через око тягнеться чорна напівмаска. Лапи, сильніші, ніж у типових грифів, до самих пальців прикриті "штаньми". Молоді птахи майже повністю забарвлені в темно-бурий колір, а їхні крила на кінцях ширші, ніж у батьків.

Великий, але переривистий ареал виду охоплює гірські системи Західної Європи, Африки, Передньої та Центральної Азії. Тяжіючи до безсніжних ділянок, ягнятник оселяється серед скель на висотах приблизно від 1500 до 3000 метрів над рівнем моря (а в Гімалаях його зустрічали навіть на висоті понад 7000 метрів) і веде осілий спосіб життя. Ширяючий політ властивий йому значно меншою мірою, ніж іншим грифам.

Гола шия й голова ягнятникові ні до чого. У череві померлої корови йому не орудувати не доводиться. Ягнятникові миліше вже очищений скелет, оскільки саме кістки, і переважно великі, становлять до 85 відсотків раціону цього дивовижного хижака. Він із задоволенням ласує кістковим мозком, не стане відмовлятися від збережених на скелеті шматочків м'яса і шкіри, та й саму кістку (наприклад, ціле бараняче ребро) проковтне і не подавиться. Потужні залози в травній системі ягнятника спокійно її перетравлять. Вже двомісячне пташеня без проблем справляється з 15-20-сантиметровими кістками.

Якщо кістка трапиться велика і дуже міцна, ягнятник здіймається з нею в небо і з висоти 30 - 100 метрів кидає на вподобаний камінь доти, поки не розколе її на придатні для ковтання шматки. Точнісінько так вчиняє він з великою черепахою, що ховається в панцир. Нападати на солідніших тварин - юних сарн чи овець - не наважується, хіба що на хворих або виснажених. Принаймні, ягнята, всупереч чуткам, не служать головною стравою в меню цих бороданів, тому, загалом, називати їх ягнятниками несправедливо. Часом стіл урізноманітнюється птахами й гризунами, які, втім, зазвичай призначені зовсім маленьким пташенятам.

Пари ягнятників поселяються на відстані 10 - 20 кілометрів одна від одної, розміщуючи складені з сучків і гілок величезні гнізда (діаметром 2 метри і глибиною до метра) в нішах або на уступах скель. Для вистилання гнізд використовують суху траву, кістки, шерсть і шматки шкур померлих тварин. У північній півкулі самка відкладає 1-2 строкатих яйця в кінці грудня - на початку березня, в південній - зазвичай не раніше липня.

Батьки по черзі (хоча самець меншою мірою) насиджують кладку близько двох місяців і приблизно 4 місяці годують єдине пташеня. Але дитинство ягнятника проходить в умовах спартанських поневірянь. Якщо вилуплюються двоє, молодший незмінно гине в результаті агресії старшого брата. Один з декількох унікальних випадків, коли ягнятники виростили обох нащадків, було відзначено 1996 року в Ефіопії.

Пташеня ягнятника

Покрите білим пухом пташеня вже в перший день хизується темно-сірою напівмаскою. З віком пух темніє; ягнятник, що оперився перший раз, кілька років перебуває в темно-бурих шатах. Почавши літати, він тримається на батьківській ділянці до наступного гніздового сезону. Доросле перо ягнятники надягають в чотирирічному віці, статевозрілими стають у 7 років або пізніше, а прожити можуть (принаймні, в неволі) чотири десятиліття.

Взагалі-то, ягнятники - птахи суворо моногамні. Але в 1979 році в Піренеях орнітологам вперше вдалося спостерігати життя сімейного тріо, що складався з двох самців і самки. У 1996-му аналогічні "шведські" сім'ї займали там уже 14 відсотків гніздових територій, Ключова причина цього явища досі неясна, проте науковці вважають, що воно може мати велике значення для збереження місцевої популяції ягнятників.

До категорії глобально загрозливих видів ягнятника поки що не зараховано, конвенцією СІТЕС йому визначено місце в додатку II. При цьому він значився в Червоній книзі колишнього Радянського Союзу, внесений і до Червоної книги Росії (I категорія - зникаючі види): загальна чисельність ягнятників на території Росії 10-20 гніздових пар. В Україні вважається рідкісним залітним видом. Існують, не підтверджені документально, повідомлення про спостереження цього птаха в Карпатах.

На більшій частині азійського й африканського ареалів добробуту популяцій ягнятника ніщо не загрожує. Зовсім інша ситуація в Західній Європі, де чисельність виду катастрофічно скоротилася в результаті безпосереднього переслідування людиною та через зменшення кількості гірських копитних (трупи яких складають основу харчування ягнятників).

Сьогодні він гніздиться тільки в Піренеях, на Корсиці, в Альпах і в Греції, включаючи Крит. Загальна популяція в Європі і Північній Африці (Марокканський Атлас) становить до 167 пар, з яких 148 розмножуються регулярно.

Позитивний ефект для стабілізації чисельності ягнятників дає їх регулярна підгодівля: на обгороджених від наземних хижаків і трупоїдів майданчиках викладають туші померлої або спеціально забитої домашньої худоби.

В рамках міжнародного проекту реінтродукції ягнятника в Альпах (Австрія, Франція, Італія і Швейцарія) протягом 1986-1996 років на п'яти високогірних ділянках було випущено 68 вирощених у неволі птахів. Проект здійснювався Міжнародним союзом охорони природи, Світовим фондом дикої природи і Зоологічним товариством Франкфурта-на-Майні.

Вирощених в зоопарках молодих ягнятників приблизно за три тижні до вильоту переміщували в гнізда на скелях, деякий час забезпечуючи їх кормом. Сидячи в гніздах, пташенята закарбовували в пам’яті навколишній простір, а оскільки пошук їжі і розбивання кісток є їх вродженою поведінкою, вони за кілька тижнів освоювали цей процес самостійно. Частина птахів не вижила, але все ж проект вдався. До 2001 року чисельність ягнятників, що вільно літали в Альпах оцінювалася 38-43 особинами.

Одна пара, що утворилась на французькій території в 1996 році відклала яйця, а в 1997-му вдало виростила пташеня. Ще одна пара почала розмножуватися в Італійських Альпах з 1998 року.