Ворона чорна (Corvus Corone)

Є види у фауні певних регіонів у тій чи іншій мірі загадкові. Наприклад, знахідка австралійського журавля (Grus rubicundus) в Якутії. Як свідчить напис на етикетці, птах був здобутий у 1880-х рр. під Якутськом. Яким чином цей журавель міг аж туди потрапити – незрозуміло. Виявилося, зрештою, що ця «сенсація» пов’язана скоріше всього з помилкою при етикетуванні колекції.

Такою фауністичною загадкою є й історія з гніздуванням чорної ворони (Corvus corone) на території України у XIX ст*. Чорна ворона має, як відомо, розірваний ареал – два підвиди поширені в Західній Європі й Азії. Європейський підвид C. c. corone на схід доходить до долини Ельби, Чехії, Австрії, Північно-Східної Італії. У місцях контактів чорної й сірої (C. cornix) ворон утворюються чітко виражені зони гібридизації з популяціями змішаного складу.

Гібрид ворони чорної (Corvus Corone) й ворони сірої (Corvus Cornix)

Г. Гебель у своїй праці про птахів Уманського округу (нинішня Західна Черкащина і частково південний захід Київщини писав, що чорна ворона в регіоні досліджень – рідкісний гніздовий вид. Було знайдено лише одне гніздо з 4 яйцями, яке знаходилося на узліссі високоствольного лісу. Ще два гнізда з 3 і 4 яйцями належали змішаним парам із сірою вороною. Одне з них знаходилося на вербі в заплаві, інше – в саду на груші. В обох випадках сірі ворони були самками. Г. Бельке вказував чорну ворону для Поділля. М.О. Мензбір наводить дані Г. Гебеля і припускає можливість гніздування чорної ворони також у Подільській губернії. М.О. Холодковський і А.О. Силантьєв, очевидно базуючись на даних названих вище авторів, теж пишуть про те, що цей птах зустрічається у Київській і Подільській губерніях.

Коротко про джерела інформації. Густав Бельке (1810–1862) – натураліст-самоук, проводив дослідження природи в районі Кам’янця-Подільського в середині XIX ст., опублікував кілька наукових праць. Герман Гебель (1844–1910) працював лісничим в Умані у 1865–1875 рр., проводив дослідження орнітофауни, зібрав велику колекцію яєць. За результатами цієї роботи була опублікована широко відома праця про птахів Уманського округу. Згодом він жив у Петербурзі, проводив дослідження на північному заході Росії і в Скандинавії. До речі, Г. Гебель був першим, хто підняв питання про загибель птахів на дротах ліній зв’язку.

Сіра і чорна ворони

Отже, окреслюється невеликий осередок гніздування чорної ворони в Центральній Україні. Загадка полягає в тому, що пізніше цього птаха в Україні на гніздуванні взагалі ніхто не знаходив. Причому територія Західної України була вивчена краще, ніж центральні та східні області, завдяки багаторічній роботі польських та австрійських зоологів, але там відмічалися лише рідкісні зальоти на схід до Житомира.

Більше того, навіть у Польщі, яка знаходиться до європейського ареалу чорної ворони значно ближче, ніж Україна, її знаходили на гніздуванні протягом XIX ст. лише раз на південному заході країни: у 1890 р. пара чорних ворон гніздилася біля Свидниці.

Чорна ворона - на зандньому плані (Corvus Corone), на передньому плані, зі світлішим дзьобом - грак (Corvus frugilegus)

Звичайно, простіше всього відмахнутися від даних Г. Гебеля – мовляв, переплутав з чорними воронами молодих граків (C. frugilegus). Тим більше, що подібних казусів відомо немало. Так, саме завдяки невірному, а згодом неперевіреному визначенню чорна ворона неодноразово помилково включалася різними дослідниками до фауни Харківської губернії. Але якщо гніздування пари граків, у якій обидва птахи ще не повністю перелиняли, до того ж не в колонії, хоч і малоймовірне, але теоретично можливе, то випадки гібридизації грака й сірої ворони науці просто невідомі. Як показали до слідження закономірностей гібридизації, частіше вона відбувається там, де один із двох видів є рідкісним, особливо якщо це периферія ареалу для однієї чи обох форм.

Причому, рідкісний вид частіше представлений самцями. Саме це ми й бачимо в даних Г. Гебеля: чорна ворона – рідкісний птах, із трьох виявлених пар – дві змішані, в обох із них самки – сірі ворони.

Апріорі ж сумніватися в даних Г. Гебеля немає підстав. Зрештою мова йде не про роботу на кшталт горезвісної статті П.Г. Ємельяненка про птахів Остерського повіту, яка містить численні ляпи й неточності, а про одне з перших капітальних регіональних зведень по орнітофауні України. Г. Гебель на час написання роботи по птахах Уманського округу був уже досвідченим зоологом, друкувався в німецьких і російських наукових журналах. Високо оцінив наукові заслуги Г. Гебеля С.О. Бутурлін.

І знову чорна ворона

Можна припустити, що осередок гніздування чорної ворони в Україні утворився в результаті пульсації ареалу, але через деякий час зник, тому залишився не виявленим іншими дослідниками. Завдяки низькій чисельності та активній гібридизації угруповання чорної ворони досить швидко могло просто «розчинитися» у популяції сірої. Інший варіант пояснення, хоч і менш вірогідний: у Центральній Україні до XIX ст. існував реліктовий залишок колись більш широкого ареалу чорної ворони.

Нічого неймовірного в появі такого «острівця» немає. Гнізда чорної ворони час від часу знаходять досить далеко від основного ареалу – в Польщі, Угорщині, Словаччині, Норвегії. Причому, що цікаво, зальоти чорної ворони в Польщі у XIX ст. реєструвалися частіше, ніж у XX ст.

Дібровник (Emberiza aureola)

Ареали птахів досить динамічні, не можна розглядати їх лише в статиці. Протягом XX ст. ми були свідками численних таких змін: одні види зникали в місцях, де ще недавно були звичайними, інші розселялися, нерідко на значні відстані. Досить назвати дібровника (Emberiza aureola), садову горлицю (Streptopelia decaocto), сирійського дятла (Dendrocopos syriacus).

Білохвоста чайка (Vanellochettusia leucura)

А зовсім недавно відбувся «стрибок» білохвостої чайки (Vanellochettusia leucura) аж із Передньої та Середньої Азії. І якщо її ареал повернеться до своїх колишніх меж, через сотню років повідомлення про гніздування цього виду на території України теж можуть здаватися неймовірними.

Західний соловейко (Luscinia megarhynchos)

Можна навести приклад подібної фауністичної загадки, яку, проте, набагато легше розгадати завдяки більшій кількості даних. Західний соловейко (Luscinia megarhynchos) в Україні зараз поширений лише на півдні Криму та в західних областях, хоча в минулому його знаходили на гніздуванні на заході Черкащини, біля Житомира, у західній частині Харківської губернії. Така кардинальна зміна поширення пов’язана саме з пульсацією ареалу. У Центральній Європі з 1830 по 1920 рр. відбулося значне зниження чисельності та звуження ареалу, яке згодом змінилося черговим підйомом. Пов’язуються ці флуктуації перш за все зі змінами клімату. Неврахування динаміки ареалу західного соловейка неодноразово зігравало злий жарт з науковцями. Можна знайти діаметрально протилежні твердження в опублікованих майже одночасно роботах. Так, В.П. Храневич пише, що західний соловейко є звичайним гніздовим птахом Поділля. В той же час Л.О. Портенко його там взагалі не знайшов. Не згадує цього птаха й В.Ю. Герхнер, який проводив дослідження у 1909 р. на заході Вінничини. Неважко зрозуміти причини цього: В.П. Храневич базувався на літературних даних, а Л.О. Портенко та В.Ю. Герхнер – на особистих спостереженнях.

Cкеляр строкатий (Monticola saxatilis)

Інший цікавий приклад – строкатий скеляр (Monticola saxatilis). Цього птаха не згадують ні Г. Бельке, ні Г. Гебель. Нема даних про гніздування його в Центральній Україні і у фауністичних зведеннях кінця XIX – початку XX ст. Але вже у перші десятиліття XX ст. скеляр є звичайним видом Поділля, на гніздуванні доходить до Житомира та Києва. Проходить ще кілька десятків років – і зараз строкатий скеляр в Україні лише рідкісний гніздовий вид Карпат та Криму.

Г.П. Дементьєв без будь-яких аргументів написав, що старі вказівки про гніздування чорної ворони в колишній Київській губернії є помилковими. Ніхто не наважився поставити під сумнів такий підхід, і протягом останніх десятиліть у фауністичних зведеннях говориться лише про рідкісні зальоти цього птаха у Західну Україну. Більш коректним був, на мій погляд, М.В. Шарлемань: він наводить дані Г. Гебеля, але зазначає, що після нього ніхто чорну ворону на території України не знаходив. Не піддавав сумніву інформацію Г. Гебеля і М.О. Мензбір.

Звичайно, ми не зможемо остаточно вирішити загадку чорної ворони без додаткової інформації, а вона навряд чи з’явиться. Але й відкидати дані дослідників минулого тільки тому, що вони не вписуються в наші сьогоднішні реалії, також не варто.

* Думаю, що публікація по воронових Покуття (Гуль �?.Р., Лемко Т.М. (2001): Врановые Покутья), у якій говориться про чорну ворону як рідкісного гніздового і зимуючого виду Івано-Франківщини, особливих коментарів не потребує. Коли сенсаційні дані про знахідку 14 гнізд наводяться побіжно, ніби самі собою зрозумілі, виникають закономірні сумніви і в компетентності авторів, і в тому, що будь-які дослідження взагалі проводилися.

Подяка

Висловлюю щиру вдячність В.С. Фрідману (біологічний факультет Московського університету ім. М.В. Ломоносова) за консультації при написанні статті.

Від редакції сайту "Пернаті друзі":з метою полегшення сприйняття цього надзвичайно цікавого матеріалу ми вдались до деякої його адаптації, повну версію у форматі наукової статті (з посиланнями та бібліографією) можна завантажити тут