Скло однієї з вітрин Закарпатського краєзнавчого музею ретельно оберігає доволі давній експонат великого буро-вохристого птаха з білими пір’їнами по всьому тілу. Це один із найважчих літаючих птахів світу — дрохва.

Доволі часто від наших відвідувачів доводиться чути резонне запитання: чому Закарпатський краєзнавчий музей демонструє птаха, що зовсім не характерний для цієї місцевості? Аби відповісти на нього, заглибмося трохи в історію. У давнину дрохви гніздилися на степових ділянках Паннонської низовини і проникали в Закарпаття. Але їх бездумно нищили люди. Свідчення тому — знайдений у архівах пожовклий, а місцями й побурілий від часу папір, на якому каліграфічним почерком старанно виведено перелік товарів і продуктів, що пішли на пишне весілля володарки Мукачівського замку Ілони Зріні з Імре Текелі. Урочистості розпочалися 15 червня 1682 року і тривали 8 днів. На банкет для гостей пішло 10 вгодованих волів, 36 телят, 20 свиней, безліч іншої свійської та дикої живності, зокрема 20 дрохв, 160 куріпок, 250 перепелів. Усю живність до панського столу доставляли селяни з навколишніх сіл.

Експонат Закарпатського краєзнавчого музею, здобутий Олександром Грабарем 1930 року в місцевих біотопах

Це не єдиний факт винищення дрохв людьми для задоволення кулінарних потреб. Споживацький підхід панував тут ще донедавна, буквально до середини ХХ сторіччя, коли дрохви стали рідкісними залітними птахами і нині за свідченнями науковців у Закарпатті не гніздяться взагалі.

Проте, якщо повернутися в минуле років на 150-200, то десь біля дібров Великої Доброні чи на розлогих полях поблизу Цеглівки ще зустріли б дрохву. Видатний учений-орнітолог Олександр Грабар (1883-1959) у статті «Птаство Подкарпатской Руси» згадує, що «дрохва лиш рідко попадає до нас. Застрілили в околиці Батю, окт. 1930».

Орієнтовний розмір і обриси тіла дорослого самця дрохви. Самки цього виду мають менші розміри

Дрохва — Otis tarda L., ряд Журавлеподібні. Її складно сплутати з іншим видом. Серед пернатих цей птах вирізняється дуже солідними розмірами, вага окремих особин подекуди сягає 16 і більше кілограмів. За своєю будовою, формою голови й шиї, довгими і сильними ногами дрохва нагадує свійського індика. Вона добре бігає і літає.

Цьому виду властиві проміскуїтет та полігінія, в розріджених популяціях — часткова моногамія. Вид відзначається гніздовим консерватизмом. Гніздо дрохви — неглибока ямка. Токує в квітні: самці влаштовують турніри на токовищах, добиваючись прихильності самки, однак «батьки» з них здебільшого легковажні. Всі клопоти з насиджування та догляду за пташенятами лежать на самках. Яйця відкладають із третьої декади квітня до кінця червня. У кладці 1–2, рідше 3 яйця. Насиджує самка 27-29 днів. Пташенята починають літати в 30–35 денному віці. Статевозрілими самки стають у 2–3, а самці — у 5–6 років.

Самка дрохви на гнізді

Раціон цих великих птахів переважно вегетаріанська їжа, хоча принагідно вони не відмовляються від ласощів — ящірки, жаби, миші чи жука. Пташенята-пуховички їдять тільки комах, павуків, інших безхребетних.

Нині ці птахи в Україні у незначній кількості гніздяться у степовій і лісостеповій зонах, а також у східному Поліссі. У південній частині України дрохва — осілий вид, у північній — перелітний. Місця перебування дрохв — це відкриті ділянки степу: цілина, чорний пар, посіви сільськогосподарських культур.

Самець дрохви

Поступове зникнення в Україні з гніздування дрохви навряд чи назвеш несподіваним, адже за минуле століття рідкісними стали багато наших великих птахів. Основними причинами зменшення чисельності дрохви є винищування людиною, а саме: полювання, збирання яєць, вилов пташенят, руйнування гнізд під час сільськогосподарських робіт, знищення кладок яєць граками і сірими воронами.

Дрохви не можуть забезпечити навіть просте відтворення чисельності, тому популяція продовжує зменшуватися. Цьому сприяють також використання хімічних добрив і обробіток зораних угідь отрутохімікатами. Усі ці заходи, твердять природоохоронці, можуть призвести в найближчому майбутньому до зникнення дрохв як виду.

Закарпаття. Долина нарцисів.

На продовженні Закарпатської низовини — Середньодунайській рівнині дрохви ще трапляються. Вид перебуває під охороною національного законодавства, категорично заборонене полювання на цих птахів. Занесено до Міжнародного і Європейського червоних списків. Дуже шкода, що цей птах зник із полів Закарпатської низовини. Виявлений Олександром Грабарем 1930 року поблизу села Батьове на межі сучасних Мукачівського і Ужгородського районів (здобутий птах), очевидно, саме він і зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї. Було б значно краще, якби цього птаха ми бачили не опудалом в експозиції музею, а на волі…

Гніздо дрохви

У деяких країнах дрохв вирощують із яєць, зібраних у природних угіддях. Але таке відтворення птахів у штучних умовах із подальшим вивільненням у природу потребує чималих зусиль і спеціальних знань. Хоча в світі є кілька успішних прикладів відновлення виду на гніздуванні в природі. А отже є надія, що закарпатські рівнини знову стануть домівкою для дрохви.