Навряд чи помилимося, стверджуючи, що більшості наших сучасників навколишній світ видається малозмінним, хіба що в теленовинах лунають повідомлення про шаленство природних стихій десь у далеких екзотичних куточках планети або у наших помірних широтах відчувається, що літо стає дещо спекотнішим. У цілому ж усе наче на одних і тих самих місцях: після зими розпочинається весна, після літа приходить осінь, птахи то повертаються з вирію, то відлітають на зимівлю. Усе таке знайоме і передбачуване у природі. Утім озирнувшись хоча б на кілька поколінь назад, у часи наших недавніх прабатьків, років так на сто, ми не побачили б у нашому природному оточенні чималої кількості видів тварин і рослин, яких сьогодні можна вважати звичними. За останні сто років у нашій країні поряд з людиною з’явилося чимало зовсім нових видів-вселенців.

На більшій частині України-Русі горихвістка чорна є саме таким новим видом – птахом-вселенцем. Її найближча родичка горихвістка звичайна здавна заселяла лісисті території у Поліссі, Лісостепу та подекуди у Степу. Чорна ж горихвістка стала захоплювати нові регіони порівняно недавно, до того вона селилася у своїх гірських цитаделях у Карпатах і по скельних масивах та кам’янистих схилах берегів Дністра.

У горах чорна горихвістка й досі трапляється у лісовій зоні до субальпійських лук, тримається по кам’янистих або щебенистих місцях, де є скупчення валунів, зарості ялівця.

У сусідній Польщі достатньо детально простежено етапи появи цього нового птаха на рівнинних територіях. У першій третині ХІХ століття вона була ще суто гірським птахом, гніздилася у Польських Татрах, що на півдні країни. Проте захоплення чорною горихвісткою рівнинної частини наших сусідів почалося не з півдня, а із західних областей, від межі з Німеччиною. За наступні сто років чорна горихвістка заполонила всю сучасну територію Польщі, просунувшись широким фронтом на схід.



Причиною такого разючого розширення території існування називають те, що чорна горихвістка почала гніздитися у великих містах на будівлях, які, наче звичні для неї скелі, рясніли різними архітектурними деталями, що утворювали ніші, щілини, комірки. Власне, чорна горихвістка все більше і більше ставала птахом-синантропом. У цьому випадку термін «синантроп» утворений від двох грецьких слів: син – означає разом та антроп – людина, тобто птах, який існує разом, поряд з людиною, у створених штучних умовах. На додачу у чорної горихвістки виявилися риси птаха-урбаніста, цей термін походить від латинського слова урбанус – міський. Новими гніздовими районами для неї ставали здебільшого великі міста і лише згодом вона освоювала менші населені пункти.

Темп захоплення території України-Русі чорною горихвісткою був швидшим, ніж у Польщі, яка із заходу на схід простяглась на вдвічі меншу відстань, ніж наша країна. До 1930-х років цей птах вже був гніздовим і численним у населених пунктах рівнинної частини Закарпаття, у Львові та навколишніх районах, на Станіславщині – теперішній Івано-Франківщині, подекуди траплявся на Тернопільщині.

На схід від цих областей чорна горихвістка спочатку загніздилася в Києві: орнітолог Микола Шарлемань перші випадки її гніздування спостерігав у 1921 і 1922 роках безпосередньо в історичному центрі столиці, неподалік від Володимирської гірки, біля Михайлівського Золотоверхого собору. За десять років по тому гнізда або виводки пташенят цього виду горихвісток стали траплятися по усій горішній придніпровській частині міста – у садибах по теперішній вулиці Грушевського від Європейської площі до Верховної Ради, біля особняка на вулиці Банковій, який колись розташовувався навпроти Будинку з химерами, у дворах будинків на славнозвісному Андріївському узвозі. З 1934 по 1937 роки кілька орнітологів бачили самця чорної горихвістки, який час від часу у гніздовий період злітав для співу на хрести вцілілого тисячолітнього собору міста, нашої національної святині – Софії Київської. Спостерігачі припускали, що протягом цих років там гніздився один і той самий птах. Чорну горихвістку в Києві привабили насамперед особливо ландшафтно-мальовничі місця, як свого часу засновників міста на Дніпровських кручах. Даючи оцінку вибору птахами нових місць для гніздування, дещо олюднюючи їхнє сприйняття, можна сказати, що вони виявили неабиякий смак.



Від 1931 року чорних горихвісток у весняно-літній час щодня спостерігали у центрі Житомира, але перший виводок пташенят було виявлено у серпні в околицях міста на скельних виходах біля річки Тетерева. Схоже, птахи у нових місцях оселялися в першу чергу на ділянках, які були подібними до гірських. У наступні п’ять років кількість цих горихвісток у Житомирі зрівнялася з кількістю звичайних горихвісток.

Так у ті роки новий вид нарощував чисельність, і тоді вважали, що він інтенсивно розширює свій ареал у північно-східному напрямку. У подальшому ж напрямків розселення побільшало. До 1950-х років птахи стрімко просунулися на південь і схід, захопивши значну частину Придніпровського Лівобережжя, у 1970-х роках вони зайняли Харківщину, а до середини 1990-х років опинилися вже на усіх східних кордонах нашої країни. На той час в Україні-Русі чорна горихвістка не заселила хіба що Крим, який зараз нею також захоплений.

Тож наразі до територій, де гніздиться цей вид, входить більша частина Європи, від Атлантичного океану до західних областей Росії, за винятком майже усієї Скандинавії, вона також гніздиться на Кавказі, у гірських районах Центральної Азії, на півдні Сибіру, в Гімалаях і Атлаських горах Північної Африки.



Саме час придивитися до такої пташини-захоплювачки уважніше. Розміром вона не більша від горобця, але стрункіша, здається вищою на ногах, обрисами дещо нагадує невеличкого дрозда або соловейка, бо й тому, й іншому вона близька родичка – належить, як і вони, до родини Дроздових. Очі виразні, чорно-карі, у самця вони менше виділяються у зовнішньому вигляді, бо його оперення зверху темно-сіре, горло ж, воло і груди пекельно-чорні, на згорнутих крилах часто помітні білуваті плями, а от майже усі пера хвоста іржасто-руді. У птаха, який злітає, розгорнутий хвіст засвічується-загоряється під променями сонця. Через такі особливості забарвлення пташина й отримала свою назву: горихвістка – бо хвіст наче горить, чорна – бо самець таки чорний. У самочки в оперенні немає чорного кольору, вона одноколірно бура, тільки хвіст тьмяно-рудий, очі ж блищать, як дві зрошені дощем ягідки чорного пасльону.

Чорній горихвістці дали ще й таку назву – «чорногрудка». Зрозуміло, через що. Ще для неї використовують назву «каменяр». Чому? Ця українська назва за змістом подібна до наукового означення певної групи тварин або рослин – наприклад, птахи-петрофіли: петрос – грецькою означає камінь, філос – друг або той, який щось полюбляє. Тож виявляється, що наша знайома – камнелюб, тому й каменяр. Серед її назв є й така – «жидок», з натяком на схожість, принаймні самки, на горобців, до яких теж нерідко застосовують цю назву.

На місцях гніздування навіть у північних областях України-Русі чорна горихвістка може з’являтися уже у двадцятих числах березня, зрідка раніше. Вона належить до тих птахів, яких можна виявити ще до того, як розпочнеться їхній весняний спів, бо не надто намагається критися від людського ока. Поглянеш ненароком у двір, що серед кварталу старої забудови великого міста, аж біля стіни протилежного будинку на освітленому місці у повітрі тріпотливо зависла на кілька секунд довгохвостенька темна пташина, якої точно не було взимку. Політала так трохи, підхопила щось з розігрітої стіни і легко злетіла на карниз між верхніми поверхами. Таке тріпотіння невдовзі може повторитися. Помилитися майже неможливо – до міста повернулася чорна горихвістка, почала збирати собі корм. Без остраху перед людьми пташка стрибає по парканах, виступах стін.



У наступні сонячні дні вранці самці починають активно співати. Пісня їхня простенька, нетривала, але дзвінка і щебетлива. Виконують її птахи за принципом – наша пісня гарна й нова, починаєм її знову. Повторюють завзято, раз по раз. У коротке щебетання майже обов’язково вставляють шиплячо-тріскучий звук, за яким дуже й дуже легко впізнати пісню цієї горихвістки. Самець для співу злітає на підвищення на обраній гніздовій території – полюбляє співати на гребенях дахів, антенах, у радіусі 20–100 метрів від центра ділянки.

Самка поводиться потаємніше, вона обирає місце для гнізда – заглибини і розколини у стінах будинків, неглибокі напівніші, технічні пристрої у вигляді коробок, щілини у купах каміння, прикореневі частини густих заростей, частенько мостить гніздо у старих гніздах сільських ластівок. Лаштує кубельце тільки самка, ківшик гнізда вистеляє волосом, шерстю, пір’ям. Все це вона робить крадькома, як і належить розважливій пташині.

Але коли ви зайдете на гніздову ділянку птаха, самка не полетить геть, не сховається, а навпаки, з тихим потріскуванням, яким виражається і легка схвильованість, і зацікавленість, підлетить на відстань 3–5 метрів до вас. Сяде, наприклад, на дах найближчої невисокої споруди і роздивлятиметься: чи ви не надто велика загроза для її гніздечка. Манери пташки досить прикметні: вона може трохи нахилитися вперед і різко піднятися або наче трохи присісти і так само різко вирівняти ноги-цівочки. Наче від хвилювання, від таких різкуватих рухів птах кілька разів посіпає хвостом, він іграшково дрібно затремтить. Ця вправа може бути повторена кілька разів, вона дуже властива як самкам, так і самцям. При цьому птах просто випромінює товариськість, наче закликає до мирного співіснування. Хіба можна не піддатися такому прояву віри в вас?



Квітневої пори горихвістки будують гнізда, перші кладки яєць з’являються у них на початку травня. На насиджування витрачається 12–14 днів, причому цим займається також тільки самка. До вигодовування пташенят приєднується і самець. З гнізда ще короткохвості пташенята вилітають на 14–17 день життя. Один гніздовий цикл птахів триває трохи більше від одного місяця, зважаючи, що поза гніздом вони догодовують пташенят близько тижня. Як правило, у першій половині червня у них починається другий цикл розмноження. Нерідко другий виводок виростає у тому самому гнізді, що й перший. У кладці горихвісток 4–6 яєць, інколи 7, і такої ж величини виводки, хоча серед яєць трапляються розбовтки.

Птахів з гніздовою поведінкою інколи спостерігають і у першій половині серпня, тому виникає питання: чи не розмножується чорна горихвістка тричі на рік? Утім найвірогідніше, таке запізніле гніздування – це результат впливу несприятливих погодних умов, через які два цикли гніздування розтягнулися на три місяці, птахи можуть відкладати повторні кладки після втрачених перших або других. Проте якби таки були треті кладки, пташенята з них цілком могли б стати самостійними й зміцніти до початку осінньої міграції. Чорні горихвістки, що гніздяться в Європі, належать до близьких мігрантів, відлітають на зимівлю відносно недалеко – до Південної Європи і Північної Африки.

Горихвістки – комахоїдні птахи, поживою їм слугують метелики, мухи, гусінь, павуки. В їхньому раціоні трапляються й соковиті ягоди, наприклад шовковиця.



У передвідлітний час, у кінці серпня – вересні, розосереджені зграйки чорних горихвісток тримаються по населених пунктах на будівельних майданчиках, по малоповерхових спорудах біля стадіонів, гаражів тощо. Зблизька у таких зграйках можна почути характерний шиплячо-тріскучий поклик пташок. Відлітають на зимівлю вони у жовтні, але не зникають повністю з нашої країни, окремі птахи, здебільшого самці, інколи зимують у містах Півдня і Центру. На півдні Криму чорні горихвістки у невеликій кількості стали зимувати регулярно.

Іноді таки дивуєшся, що птахи знаходять комфорт у штучних умовах. Невже людина чинить, як справжній творець, благо для живої істоти? Виявляється, діяльність людини викликає не лише планетарні катаклізми й місцеві екологічні катастрофи, а й створює гарні умови хоча б для такої товариської пташини, як горихвістка чорна. Це таки дивує, але й радує тим, що, схоже, ми, якщо постараємося, здатні на добрі справи. Чи ні? Що б то відповіла на таке чорна горихвістка, яка нам на втіху заполонила нас.