Білий лелека — такий звичний і здавалося б добре відомий птах, але загадок він завдає немало. Одна з них - значні зміни чисельності і неухильне розселення цього птаха на схід, яке не припиняється вже сотні років. Зараз якось не дуже віриться в те, що зовсім недавно за історичними мірками білих лелек у східній частині України не було зовсім.

У першій половині XX століття почалося досить швидке скорочення чисельності лелек. До кінця 40-х років у Середній Європі цих птахів стало майже вдвічі менше. У 1934 році за ініціативою німецької орнітологічної станції Росітен був проведений І Міжнародний облік білих лелек. Потім вони стали організовуватися регулярно — у 1958, 1974, 1984, 1994-1995 роках. На протязі кількох десятиліть ці обліки показували неухильне скорочення чисельності чорногузів у Західній Європі.

Якщо у 1907 році у Німеччині нараховувалося 7-8 тисяч гніздових пар, то до І984 року кількість їх зменшилася до 649 у Західній Німеччині і 2724 у НДР. У багатьох місцях взагалі залишилися лічені гнізда. Так, на території федеральної землі Гессен у 1984 році їх було всього 5. У Голландії чисельність лелек упала з 310 пар у 1939 році до 34 у 1984. Вони залишилися лише в трьох з одинадцяти провінцій. У Данії ще в середині минулого століття гніздилося близько 10 000 пар, але незабаром чисельність стала швидко скорочуватися. У 1934 році було 859 гнізд, а в 1985 - вже всього 14. У Португалії чисельність упала з 7 тисяч пар у кінці 1950-х років до 1500 у 1987 році. В Ельзасі (Франція) раніше у кожному другому селі були заїжджі двори під назвою "У лелеки". Тепер же у більшості з них про цих птахів нагадують лише старі вивіски. У Швейцарії у 1949 році опустіло останнє гніздо. Зовсім перестав лелека гніздитися в Південній Швеції. У Бельгії в одній з провінцій на 1974 рік залишалося єдине природне гніздо у заплаві невеликої річечки. Натовпи моторизованих туристів цілими сім'ями приїжджали подивитися на нього мов на найдорожчу реліквію. Однак незабаром їздити стало вже нікуди... В Італії білий лелека був звичайним птахом ще в античні часи, але чисельність його стала скорочуватися і у XVII столітті він зник зовсім.

Причини скорочення чисельності білого лелеки в основному зводяться до впливу людської діяльності. Серед тварин ворогів у цього птаха дуже мало. Буває іноді, що яйця чи пташенята стають жертвами хижих звірів або птахів, гинуть від різних паразитів чи хвороб. Великі пернаті та чотириногі хижаки можуть нападати і на дорослих лелек. Деяку шкоду приносить порушення нормального гніздового життя чужими чорногузами. Внаслідок бійок господарів гнізда з "зайдами" яйця або малі пташенята можуть викидатися з нього. На успіх гніздування впливають і погодні умови. Роки з помірно вологим і теплим літом оптимальні для виведення пташенят. У випадку посухи чи затяжних дощів середня кількість пташенят, що вилетіли з гнізда на даній території, зменшується в 1,5-4 рази. У найбільш несприятливі роки більшість лелечих сімей у деяких місцевостях можуть взагалі не вивести потомства.

Однак на протязі тисячоліть лелеки гинули від ворогів і хвороб, на протязі тисячоліть більш-менш регулярно повторювалось холодне чи посушливе літо, але птахів від цього не ставало менше. Фатальну роль у долі давнього супутника людини відіграв технічний прогрес. Осушення г розорювання боліт, заплавних луків, затоплення долин річок, катастрофічне зниження чисельності земноводних у багатьох країнах Західної Європи позбавили лелек їх звичну їжі. Бездумне використання пестицидів у сільському гоcподарстві, хімічна боротьба з гризунами приводить якщо не до прямої загибелі птахів, то до серйозних порушень здоров'я. Багато лелек, особливо молодих, що недавно залишили гніздо, розбиваються об дроти ліній електромереж і гинуть на їх опорах від замикання. Вносять свій фатальний вклад і великі труби, куди лелеки можуть падати, коли сідають на край перепочити. У Німеччині, розбираючи стару піч для випалювання цегли, якось знайшли в труб, рештки майже 50 лелек!

Нині людина прямо чи посередньо є винуватцем смерті 4 з 5 загиблих дорослих лелек. Проводився спеціальний аналіз причин загибелі цих птахів в Україні у 1980-хроках Виявилося, що з випадків з відомою причиною загибелі 64 % серед дорослих лелек загинули на електролініях, близько 12 % — вбиті людьми. Як не дивно, де в кого піднімається рука і на них.

Велику тривогу вчених викликає висока смертність чорногузів на прольоті і в місцях зимівлі. У багатьох країнах Африки білий лелека є традиційно мисливським птахом. М'ясо споживається в їжу, кістки ніг йдуть на трубки, пір'я використовують для прикрас, навіть із дзьоба роблять чаклунські засоби. За даними повернення кілець, у Північній і Західній Африці близько 80 % випадків загибелі лелек припадає на відстріл. Всього, за підрахунками німецького орнітолога X. Шульца, на східному пролітному шляху щороку відстрілюється 5-10 тисяч лелек, з них 4-6 тисячу Лівані. У Західній Африці більше всього їх убивають в Малі. Тут у дельті Нігеру знаходиться одне з найважливіших місць зимівлі західноєвропейських білих лелек. X. Шульц писав, що в деяких африканських хижах знаходив цілі гірлянди кілець, знятих з убитих лелек. Підстрелити птаха з кільцем вважається такою ж удачею, як у нас знайти підкову. У Нігері на місцевому базарі можна побачити засушені лелечі голови. Вони слугують свого роду амулетом і чаклунським засобом. Окрім полювання з вогнепальною зброєю, використовуються і давні примітивні способи — лук, бумеранг і т. п. Деякі племена проводять відлов, використовуючи прив'яза них манних лелек. Навіть у наші дні зрідка приходять повідомлення про знахідки в Європі лелек з африканськими стрілами в тілі.

Ще більшу шкоду, ніж полювання, приносить руйнування середовища проживання лелек. Кожну осінь близько півмільйона чорногузів пролітають на південь через Близький Схід. Тут проходить найбільший їх пролітний шлях на південноафриканські зимівлі. На початку жовтня на Синайському півострові у деяких місцях за дві години можна нарахувати до 30 тисяч птахів! Зараз пролітаючі через Синай лелеки знаходяться в небезпеці. У пустелі не так і багато зручних для перепочинку та годівлі місць. Та завдяки людській діяльності більшість з них вже не можуть прихистити виснажених тривалим польотом птахів. Підчас перельоту орнітологи кожен ранок підбирають мертвих і вкрай ослаблих лелек. Для допомоги пернатим мандрівникам був навіть збудований спеціальний загін, де лелеки можуть погодуватися і набратися сил, щоб знову вирушити в дорогу.

З давніх часів білий лелека почав селитися поряд з людиною. Він швидко освоїв солом'яні та очеретяні дахи сільських хат. Ця прихильність до м'яких дахів пояснюється досить просто: птахи втикали в солому кілька великих опорних гілок, які несли на собі весь тягар гнізда. Зараз же на залізному чи шиферному даху гніздо збудувати важко. Та й окремо стоячих дерев із всохлими або зламаними верхівками залишається все менше. Зі зміною характеру забудови сіл, лелеки були змушені шукати нові місця для гнізд. Деякі з цих "знахідок" не зовсім вдалі з точки зору людини. З'явилися гнізда на пам'ятниках, трубах дрібних сільських підприємств, на стовпах ліній електромережі. Останній варіант використовується лелеками все більше. І причини цього — з одного боку все зростаюча мережа електроліній, з іншого — ускладнення конструкції опор, а це вельми зручно для побудови гнізда. Саме по собі гніздо лелеки на стовпі, як правило, не приносить шкоди, але через необачність птахи можуть викликати короткі замикання, зачіпаючи дроти. При цьому гинуть самі і викликають порушення роботи енергомережі. Відомі випадки також загорання гнізд на електричних стовпах.

Нерідко лелеки розділяють радості і незгоди людей. Під час воєн вони також змушені були кидати свої домівки. У 1914-1915 і 1941-1942 роках відмічалися нальоти лелеку місцях, що знаходилися за межами основної області гніздування. Як вважають учені, пов'язано це з бойовими діями, які велись тоді в Україні, Білорусі і Прибалтиці. Багато лелек гинуло під час громадянської війни в Лівані — більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Для полювання використовувались навіть кулемети. А бійці озброєних формувань стріляли у пролітаючих великими зграями птахів і просто так, для тренування влучності. У деяких країнах Африки також досі не вдається взяти під охорону місця зимівлі лелек через складну політичну ситуацію в них.

Треба сказати, що й у європейських народів ці птахи далеко не завжди були під охороною. Як вважають орнітологи, однією з головних причин повного зникнення білого лелеки в Італії у XVII столітті було інтенсивне полювання на нього. У 1905 році мисливське об'єднання в одному з міст Австро-Угорщини ухвалило рішення про організацію відстрілу білих лелек, які "дуже шкодять дрібним мисливським тваринам". Місцеві селяни спочатку стали протестувати проти цього, але серед них провели "роз'яснювальну роботу" — мовляв чорногузи можуть шкодити і на обійсті. Висувалися подібні абсурдні звинувачення і проти чорного лелеки. Та більше всього йому діставалося за те, що цей птах живиться в основному дрібною рибою. Однією з головних причин швидкого скорочення чисельності чорного лелеки в Європі у другій половині минулого століття - на початку нинішнього було пряме переслідування людиною. У Німеччині навіть виплачувалася премії за відстріл цих птахів. У Гессені остання пара гніздилася в 1909 році, обидва птахи були знищені прямо біля гнізда. Не краще було і в нас. За даними Ю.В. Костіна, одне з останніх гнізд чорного лелеки в Криму, виявлене у 1917 році у верхів'ях річки Сухої Альми, було зруйноване, а дорослі і молоді птахи вбиті. Ще в 1963 році М.І. Черкащенко писав, що місцеве населення у долині верхнього Дністра помилково вважає чорних лелек шкідниками рибного господарства і знищує їх, плутаючи з чаплями.

Здавалося б там, де білий лелека користується любов'ю і пошаною людей, він повинен благоденствувати. Але часи, коли цього птаха обожнювали, давно минули. З розвитком технічного прогресу люди все більше відриваються від природи. Перетворюючи її в залізобетонне "навколишнє середовище", забувають старі звичаї, традиції, вірування. На перший план вийшло суто споживацьке відношення до живих істот. Якщо раніше гніздо лелеки на даху вважалося великим благом, селянин мав за честь прилаштувати йому дерев'яне колесо на стрісі, то тепер все це стало зайвими клопотами. Мало того, що лелек майже перестали спеціально приваблювати, їх почали гнати подалі від людського житла. Так, ще наприкінці 1920-х років, як розповідають очевидці, перекриваючи сараї та клуні в колгоспах, без жалю скидали лелечі гнізда. Чи то чиясь хвороблива уява пов'язала їх з солом'яними стріхами, а значить з бідністю, чи милосердя до птахів також порахували за пережиток минулого — невідомо.

Результати останнього V Міжнародного обліку чисельності білого лелеки, який проходив у 1994-1995 роках, виявилися більш втішними, ніж попередніх. Підсумки його були підведені на міжнародному симпозіумі, що проходив наприкінці вересня 1996 року у німецькому місті Гамбурзі. Всього в 19 країнах було обліковано близько 160 тисяч гніздових пар. Порівняно з IV обліком у 1984 році чисельність виросла на 21 %. Найбільш істотно вона зросла у західної популяції — на 34%. В Іспанії, наприклад, чисельність виросла в півтора рази.

Причини досить швидкого росту чисельності білого лелеки, що розпочався в різних країнах наприкінці 1980-х -у першій половині 1990-х років, поки що до кінця не зрозумілі. Для західної популяції найбільш істотним фактором вважається значне покращення умов зимівлі. У середині 1980-х років закінчився тривалий період посухи в районі Сахелю в Африці. Чим більше там опадів, тим краще живляться зимуючі лелеки. Зрозуміло, що смертність при цьому зменшується. Спеціальні дослідження показали також, що від умов зимівлі значною мірою залежить і успішність розмноження лелек наступного літа. Важко поки що сказати також, наскільки стійким та довготривалим буде цей ріст чисельності. Не варто впадати в надмірний оптимізм, хоча й причин для розпачу на щастя поменшало.

З часу V Міжнародного обліку білого лелеки чисельність його в Україні зростала, збільшившись більш як у півтора рази. Проте в останні роки цей ріст сповільнився, спостерігається тенденція до стабілізації популяції. Тепер важливо вияснити чисельність більш точно, а також зібрати іншу важливу для науковців інформацію. Для цього й проводяться регулярні міжнародні обліки.