Ви, мабуть, гадаєте, що звичайну озерну чи ставкову жабу сфотографувати найлегше. Мушу вас розчарувати. Щоб зробити справді хороший знімок, який дає не просто загальне уявлення про тварину, а й фіксує її в характерній поз! — коли жаба хапає поживу, відпочиває або стрибає — треба мати неабияке терпіння і згаяти чимало часу.

Розповім, як я «полював» з фотоапаратом на зелених жаб. Чому саме на зелених? Передусім тому, що у них дуже красиве забарвлення, особливо у самців, до того ж жаби часто стають у гарні пози.

Готуючись до фотополювання на ту чи іншу птаху, того чи іншого звіра, насамперед слід добре вивчити їхній спосіб життя, звички, те, як вони поводяться в незвичайних обставинах, зокрема, як реагують на близьке знайомство з людиною. Отже, перш ніж вирушити на «полювання» на зелених жаб, я ще раз пригадав усе, що знав про них, і вирішив обов'язково сфотографувати ставкових чи озерних жаб на воді, коли вони збираються великими гуртами і влаштовують свої жаб'ячі «концерти». Як це дивно, але жаби надзвичайно обережні, і підкрастися до них на метр і ближче досить нелегка справа. Особливо важко захопити жаб зненацька, коли вони до самозабуття «виспівують», змагаючись одна з одною.


Жаба ставкова (Pelophylax lessonae)

Як «співають» озерні та ставкові жаби, чули і знають усі. Але, мабуть, не кожен з вас запримітив, як поводяться жаби під час «концерту». Найчастіше вони лежать, розпластавшись на водній гладіні, зрідка вилазять на плаваюче листя кушіра або на якусь купинку, час від часу ліниво ворушать кінцівками. Вони здаються такими поважними, ніби виконують дуже відповідальну роботу. Так воно і є насправді. Це важливий і відповідальний момент у їхньому житті, бо від цього залежить продовження роду. Жаб'ячі «концерти», тобто колективні масові «співи», дуже близькі за своїм біологічним значенням до пісень самців співочих птахів і є ознакою так званої шлюбної пори. Ця пора настає у жаб у тихі весняні дні. На невеличкому плесі або на зарослій водоростями ділянці великого чистоводу збирається по кілька десятків, а то й більше жаб. Гам, де їх багато, приміром, у плавнях великих річок — Дніпра, Дунаю, на лиманах, озерах тощо — їхнє квакання зливається в єдиний звук, у якому важко вирізнити голоси окремих «виконавців». Але варто тихенько наблизитися до плеса, щоб не злякати тваринок, як одразу переконуєшся, що «співають» вони «однаково. У «хорі» вирізняються один або кілька надзвичайно гучних голосів, причому «солісти» наче змагаються між собою. І не просто у силі звуку, а й видають справжні хитромудрі рулади, кумедно роздуваючи великі напівпрозорі міхурі-резонатори, що знаходяться по обидва боки голови. І таке життєлюбство навіть у цій нехитрій мелодії, що не можна не замилуватися нею!


Жаба ставкова під час "співу"

Багато разів спостерігав і слухав я під час своїх мандрівок жаб'ячі «співи», пробував фотографувати «виконавців». Але фото виходили сірими й нецікавими. З них на мене дивилися звичайнісінькі жаби, а не сповнені весняного завзяття «талановиті співаки». Отож я вирішив нарешті зробити справжні «портрети» ставкових жаб, які не соромно буде показати своїм друзям.

Але як і де найкраще фотографувати — просто з берета чи забрести у воду і знімати за допомогою фоторушниці? А може, з човна, прилаштувавши у ньому міцний штатив? Так і не вирішивши остаточно, я вирушив у чергову поїздку в заповідник «Дунайські плавні».

Основним об'єктом моїх спостережень були, звичайно, птахи. Але увесь час, чи то пливучи човном, чи пробираючись заростями очерету, чи сидячи у засідці біля гнізда якогось птаха, я не забував стежити за поведінкою жаб і чекав слушної нагоди, щоб сфотографувати їх. Кілька разів, затамувавши подих, підкрадався я до єрика (маленької протоки у плавнях), в якому «співали» жаби, з фоторушницею із закріпленим на ній досить потужним телеоб'єктивом. Але щоразу мені не щастило. Як тільки я підходив до жаб ближче як на десять—п'ятнадцять метрів, вони враз замовкали і одна за одною плигали у воду або відпливали якнайдалі. Все це нагадувало гру в піжмурки: я далеко — жаби «співають», підходжу ближче — мовчанка, їх як не було. А брести по коліна у воді, тримаючи досить важкий пристрій для фотографування і думаючи, як би не зачепитися за пеньок чи коріння і не шубовснути у воду з усім цим досить дорогим начинням, нелегка річ. А ще коли додати, що цієї пори у плавнях хмари ненажерливих комарів, мошкари, які безжалісно кусають, де тільки можуть, то ви, мабуть, збагнете, що витримати все це допомагає лише вперте бажання досягти мети, неабияка терпеливість.


Жаба на ставку

Скільки я не підкрадався до жаб у такий спосіб, жодного разу мені не вдалося зробити по-справжньому вдалого знімка. А нервів і зусиль витрачав чимало і увесь час лаяв бідних жаб за їхню нетямущість — ну кому ж завадить кольоровий «портрет»?

Після чергової невдачі я вирішив «полювати» на них за всіма правилами. Наступного дня, ледь благословилося на світ, я поплив човном до плеса, де кілька днів підряд бачив великі скупчення жаб. Посередині човна в найширшому місці встановив штатив і закріпив на ньому фотоапарат «Пентакон» (6X6) з 300-міліметровим телеоб'єктивом. Зверху моє «робоче місце» прикривала чимала парасоля, поверх якої було накинуте маскувальне жовто-зелене покривало. Тепер лишалося тільки чекати. Невдовзі з води стали вигулькувати жаб'ячі голівки. За якийсь час жаби вже підпливали до самого човна, якого я також замаскував зеленим очеретом, і видивлялися на мене, ніби запитували: «А чого тобі тут треба, чоловіче?»

Та ось квакнула одна жаба, раз, удруге, втретє, спершу несміливо й не дуже голосно. їй відповіла друга, відтак подала голос третя, четверта... За кілька хвилин довкола мене «співало» вже кілька десятків завзятих жаб, причому вони не сиділи на місці, а час від часу переміщалися, зберігаючи певну дистанцію.

На жаль, у встановлене заздалегідь поле зору об'єктива поки що не потрапив жоден «співак»: ті, що стрибали попереду, були далеченько для певного «фото-пострілу», а ті, що «виспівували» збоку, випадали з поля зору. Повертатися в човні з фотоапаратом я не наважувався, щоб не злякати їх. Можна було лише дуже повільно посуватися вперед, відштовхуючись жердиною, і ледь помітно змінювати напрям руху. Та я не став цього робити, вирішив ще трохи зачекати. Ось попереду мене з'явився азартний величезний крикун. Я став штовхати човна, не спускаючи фотооб'єктива із «співака». І ось він уже так близько, у всій своїй красі, на цілий кадр! Затамувавши подих, я чекав, доки жаба роздує свої міхурі-резонатори і повернеться до мене. Наче спеціально позуючи, вона трохи подалася вперед і підняла голову, виконуючи чергову руладу. І саме тієї миті я натис на спуск!


Жаба ставкова на стадії дорослішання

Клацання затвора я навіть не почув — його заглушило розкотисте квакання. Ну що ж, початок був непоганий. Для певності я зробив ще один знімок. ш Жаба наче й не помічала мене, продовжувала так само захоплено квакати. Я відзняв п'ять чи шість кадрів, відтак став шукати вже інший об'єкт. Поки я фотографував свого красеня, плесо вже кишіло від жаб. Час від часу то одна, то друга, швидко перебираючи лапками, ніби перебігали по воді або ж стрибали, обираючи найзручніші для себе місцинки. Не обходилося й без «сварок», передусім між самцями. Вони наскакували один на одного, поки слабший не відступав. Я так захопився, спостерігаючи за жабами, що не помітив, як майже під самий човен підпливла лиска, шукаючи поживу. Жаби трохи примовкли, але не злякалися. Мабуть, вони добре знали, що це травоїдний птах, щоправда, інколи ласує й дрібними водяними безхребетними, тож жодних неприємностей рід нього чекати не слід. Звичайно, я не обминув нагоди і зробив кілька знімків несподіваної гості.

...Ранок уже поступався погожому весняному дню, і мої «співаки» потроху никали — ховалися у холодку під заростями очерету. Я зарядив фотоапарат новою плівкою і поплив до найближчої колонії білих чапель.

Чудові слайди «співаючих» жаб я й досі зберігаю у своїй слайдотеці.