Майже весь рік повзики мешкають у лісовій місцевості, парки, сквери, лісопарки й ліси — це їхнє середовище існування, в якому птахи жваво спілкуються поміж собою посвистами й позивками, швидко пересуваються стовбурами й полюбляють триматися переважно під покривом дерев чи кущів. Повзик — не рідкісний вид, але через те, що птах тримається в деревному покриві, він і не надто примітний. Ці невеликі співочі птахи надзвичайно добре пристосовані до життя на дереві: міцне тіло, яке своєю формою нагадує веретено, з короткими, але широкими крильми і довгим долотоподібним дзьобом. Порівняно з іншими птахами, в повзиків набагато міцніші ноги й гострі кігті, що дозволяє птахам добре бігати деревом, не опираючись на хвоста. Власне, стовбури дерев є для повзика цілим світом. Як і дятли, повзики вміють розколювати й пробивати кору дерев, не даремно ж природа нагородила їх міцними дзьобами. Втім, на відміну від дятлів, котрі з-під кори винятково добувають їжу, класичною поведінкою повзиків є запасання корму, який вони затискують чи буквально забивають у щілини й зморшки в корі. Таким чином кора дерева стає своєрідною коморою, в якій птахи заготовляють насіння, горіхи, іншу поживу, і не лише взимку, а й у інші пори року. Цих запасів вистачає і повзику, і іншим лісовим пернатим — дятлам, сойкам, синицям. Для того, щоб сховати горіх під кору, потрібна неабияка сила, якою повзик наділений сповна. Про це свідчать, наприклад, нотатки утримувача птахів (XIX ст.), в яких він зазначає, що повзиків «слід тримати в клітці, яка повністю виготовлена з дроту, оскільки дерев'яна не здатна витримувати силу його дзьоба».



Утім не тільки це характеризує вид. Унікальна здатність повзиків, що притаманна лише цьому виду — вміння побороти силу тяжіння й рухатися головою донизу по стовбуру дерева як згори вниз, так і вгору, а також і боком. До речі, в світі існує 17 видів повзиків, але не всі з них є такими вправними акробатами.

Дерева не тільки годують повзика, але й є місцем його мешкання. Цей птах має чудову здатність пристосовувати отвори дупел чи інших порожнин до своїх потреб так, що ніхто інший туди не втрапить. Суміш глини і слини — ось особливий рецепт штукатурки, якою повзик замуровує широкий отвір льотка, підлаштовуючи його під себе (залишаючи діаметр близько 3,5 см). Завдяки цьому птахи й кладка не стають здобиччю куниці, у такий саме спосіб повзики запечатують і всі отвори й щілини, які є в штучній гніздівлі.



Характер повзиків виявляється й у дзвінкому свисті, рвучких та енергійних рухах. Як синиця велика, повзик має один із найбільших серед лісових птахів «репертуар» посвистів, трелей і позивок, серед яких, напевне, найбільш знайоме нам його «тві-тві-тві-тві». Взимку вони часто тримаються у зграях синиць, але й у інші пори року їх рідко зустрінеш поодинці, зазвичай — парою. Кажуть, що пари повзиків є стабільними.



Мають повзики і привабливе забарвлення оперення: сіро-блакитна спинка, біле воло, груди й черево та злегка каштаново-рожеве підхвістя. На тлі білих щік та сірої голови яскраво контрастує чорна смуга, що проходить через око до плеча. В оперенні самки відсутні лише каштанові відтінки в забарвленні підхвістя. Птахи також відомі тим, що почуваються байдуже, якось навіть цілковито безпечно в присутності людини. І не тільки взимку, а й у літню пору є частими відвідувачами годівничок біля місць свого існування, не бояться й звикають брати насіння з рук людини.

Із приходом зимової пори варто пам'ятати про ще одну характеристику цього виду — осілість. Завдяки цьому ми можемо спостерігати повзиків у своїй місцевості протягом всього року. А найкращим способом для близького спостереження за повзиками є годівниця.