Пісочник великий (Charadrius hiaticula)

Одне з питань, на яке мені як спостерігачеві за птахами доводиться відповідати найчастіше й на яке досить складно дати певну відповідь, звучить так: «Який ваш улюблений птах?». Проблема в тім, що, по-перше, існує величезне різноманіття видів птахів, які приваблюють мене як спостерігача, і жоден із них не може перетворитися на улюбленого в якийсь конкретний час. Більшості спостерігачів значно легше назвати певну родину чи групу птахів, аніж окремий вид, який має якусь особливу привабливість, і в моєму випадку цією групою є кулики. Понад сорок років спостережень за птахами, вже з семирічного віку, кулики володіють моєю увагою більше, ніж будь-яка інша група птахів. Частково тому, що в дитинстві мої батьки, котрі також спостерігають за птахами, придбали літній будиночок поблизу приливної протоки на південному узбережжі Англії, що відоме своїми скупченнями куликів. Регулярні прогулянки й спостереження за птахами в околицях резервату «Pagham Harbour» безумовно розбудили в мені пристрасне захоплення куликами ще з раннього віку. Пригадую, як мене цілковито засмутила новина про те, що плавунця великого, мандрівника з Америки, який приваблював мене й десяток інших спостерігачів у цьому резерваті в жовтні 1972 року, застрелив якийсь невіглас чи зловмисник «ковбой»-мисливець. На щастя, нині в Британії така доля є малоймовірною для рідкісних птахів. Юнаком я присвячував чимало уваги куликам, перебуваючи на відпочинку за кордоном, у США, у дивовижній оазі Азрак, що в Йорданії (на жаль, нині ця територія майже повністю висохла), в Мароко, Індії та Гамбії. Тринадцять років в Україні лишень підтвердили ту перевагу, яку я віддаю цій харизматичній групі птахів.

Чоботар (Recurvirostra avosetta)

Навряд чи я єдиний прихильник куликів, адже вони давно завоювали популярність серед спостерігачів Північно-західної Європи й Північної Америки. Ґрунтовні описи куликів у визначниках, монографії, що присвячені окремим видам і родинам, і звісно Інтернет, який дає чудові можливості ознайомитися зі знімками незнайомих видів. У одній лише Британії існує кілька десятків природних резерватів, одне з головний завдань яких охороняти гніздових, пролітних і зимуючих куликів і водночас показувати їх відвідувачам під час спостережень зі спеціальних укриттів, екскурсій із гідами й на ілюстрованих малюнками дошках-визначниках. У Англії складно відвідувати основні місця зимівлі чи міграції куликів, не зустрівши птахолюбів. Натомість в Україні, я навряд чи коли й мав нагоду перестріти інших спостерігачів, якою б відомою чи близькою не була б територія.

Пісочник морський (Charadrius alexandrinus)

Існує безліч причин, чому кулики викликають такий величезний інтерес у спостерігачів. Одна з них — те, що на більшості території Європи і Північної Америки кулики складають значну частку наявних тут видів птахів, становлячи 12% як британської, так і української орнітофауни. Навіть у світовому масштабі кулики, а це близько 210 видів, роблять основний внесок у біорізноманіття птахів — 2% від загальної кількості видів. Варто пам’ятати, що кулики — це не окрема родина птахів, а група споріднених родин одного ряду Сивкоподібні (Charadriformes), який також включає поморників, мартинів і крячків. Також варто зауважити, що ми в Європі переважно вивчаємо куликів як водно-болотних птахів, які мігрують на далекі відстані, натомість понад половину видів куликів світу, зокрема пісочники, баранці, лежні, дерихвости, гніздяться в тропіках чи в південних широтах і є або осілими, або здійснюють суто локальні міграції в залежності від коливань рівнів води. І справді, одна з родин куликів, бігунці, спеціалізуються на посушливих аридних середовищах та інших екстремальних умовах, слукви пристосовані до існування в лісах і серед них є кілька видів-ендеміків, що мешкають на різноманітних тропічних островах у східній Азії. Що більше ви дізнаєтеся про світ куликів, то більше сюрпризів і парадоксів вам трапляється. Наприклад, вид який я бачу найрідше серед наших куликів як у Британії, так і в Україні, — слуква, однак його чисельність оцінюють у 15 млн. особин і це, мабуть, найбільш чисельний кулик у світі. Усе це різноманіття та складність куликів як групи птахів лише додає їм привабливості і є принаймні один британський спостерігач за птахами (не жаль, не я), котрий зробив серйозну спробу побачити всіх куликів світу.

Слуква (Scolopax rusticola)

Мабуть, найбільш яскравою рисою куликів і головною причиною їх привабливості для спостерігачів є їх правдива жвавість, проворність і неугавність, здатність пробуджувати природу в її найбільшій глушині. Можливо, це моє суб’єктивне враження, однак цікаво зауважити, що у типовому міському районі з доволі різноманітним і багатим світом пернатих, як, наприклад, та частина південного Лондону, де я виріс, на ставах міського парку можна було регулярно побачити бакланів, сірих чапель, мартинів, канадських казарок, кілька видів качок, лисок і водяних курочок, але єдиним куликом, який з’являвся там украй випадково, був набережник. Будучи надзвичайно чутливими до турбувань і потребуючи для живлення ділянок вологої луки або болота, кулики, безумовно, є однією з тих груп птахів, що найменш пристосовані до стандартного міського довкілля (звісно, за винятком водосховищ, станцій аерацій і водно-болотних природних резерватів у містах). Важливо також, що серед численних і різноманітних колекцій качок, гусей і лебедів, що живуть у неволі, рідко трапляються кулики, яких певно дуже складно утримувати, не кажучи про розводити, у неволі. kolovodnyk_zvyczajnyj.jpg

Коловодник звичайний (Tringa totanus)

Повернімося до суб’єктивного враження: кулики, на відміну від качок і мартинів, не виглядають лінивими, байдикуватими, здається, що вони не втрачають пильності навіть коли сплять, але й не поводяться статично, як це часто роблять чаплі. Усі ці різноманітні способи, якими кулики шукають поживу, справляють враження надмірної, проте елегантної енергійності: чи то проворний біг пісочників наввипередки з хвилями, щоб підхопити здобич, чи постійне прощупування дзьобом ґрунту побережниками червоногрудими й чорногрудими, спільна риболовля коловодника чорного на мілинах або ж кружляння в воді плавунців, які спритно скльовують корм із водної поверхні. До куликів можна порівняно легко наблизитися в місцевості, де полювання неінтенсивне, наприклад, у Індії, загалом же вони надзвичайно обережні й зринають у політ за найменшої підозри про небезпеку, навіть якщо прилетить інший кулик, як-то одинокий грицик великий, що розмірами та стилем польоту нагадує сокола, станеться миттєва паніка. Нещодавно, 4 травня, на Булахівському лимані я став свідком справжнісінької бойової тривоги, коли здаля побачив хмару брижачів, що кружляли й з усіх боків оточували великого сокола (очевидно, сапсана, який прямував на північ). Восени в цій місцевості схоже поводяться зграї шпаків, атакуючи мігруючих орлів-карликів.

Брижач (Philomachus pugnax)

Більшість куликів неперевершені літуни і ця майстерність значною мірою посилює їх привабливість для спостерігачів за птахами. Ця якість є найбільш видовищною у блискавичних маневрах зграї побережника чорногрудого, у якій птахи так щільно скупчені, що здається лише якимось дивом уникають зіткнень. Потужність куликів у польоті невіддільна від їх неймовірно героїчної міграції, принаймні це стосується тих, які гніздяться в північній півкулі. В Україні їх статус мігрантів підкреслює майже повна відсутність цих птахів на внутрішніх теренах взимку і видовищні прольоти навесні та восени. Я ще й досі не зміг познайомитися з даними повернень закільцьованих птахів в Україні, але було приємно прочитати в статті Сергія Хоменка, опублікованій у журналі «Waterbirds around the World» (Водоплавні птахи в світі, Edinburgh 2006), свідчення, які підтвердили мої припущення про те, що побережники червоногруді, котрі зупиняються на Сиваші, зимують аж у Південній Африці. Їх переліт туди з Таймиру є однією з найбільш екстремальних, хоча далеко не найрідкіснішою, міграцій серед куликів. Незалежно від того гніздяться вони у сибірській тундрі, в тайзі чи в заболоченому лісі буквально за білоруським кордоном, кулики, які мігрують через Україну, здатні збуджувати в нашій уяві образи віддалених, незайманих і мальовничих куточків. Я не особливо обізнаний із північними видами куликів на їх гніздових територіях, проте шкільні канікули, проведені в Уельсі, дали мені деяке уявлення про них — стурбовані сивки звичайні, що відволікають мою увагу від своїх гнізд на заболочених узвишшях, дзюркотлива пісня кульонів великих і ритмічні дрібушечки баранця звичайного над вигоном для овець. Пісні куликів, а кулики загалом надзвичайно дзвінкі, за винятком брижача, часто мають чудову особливість западати в пам’ять: чи то журливий посвист сивок морських і звичайних, чи пронизливі дзвінкі поклики коловодників великих і лісових, що сповіщають про тривогу. Їхні пісні, як ніщо інше в їх поведінці, створюють ту неповторну поетичну первозданність.

Баранець звичайний (Gallinago gallinago)

Можу перелічити ще багато інших причин, які пояснюють популярність куликів: декоративна пишнота їх шлюбного вбрання, менш показна привабливість птахів у молодому віці або в позашлюбний період, складність, з якою їх часто доводиться визначати, схильність до кочівлі — від них завжди чекаєш (або принаймні сподіваєшся) несподіванок, а ще б не забути про видовище й зручність, із якою можна спостерігати за поведінковою особливістю куликів юрмитися разом. На гарному місці годівлі вам може трапитися двадцять видів куликів, що викладені перед вами, як делікатеси на розкішному банкеті — і жодних розчарувань, коли чекаєш і не побачиш нічого, які бувають від інших видів спостережень, зокрема лісових, морських, а інколи й від спостережень за хижими птахами.

Кульон великий (Numenius arquata)

Усім, хто цікавиться спостереженнями за куликами в Україні, раджу зосередити увагу на прибережних територіях навколо озера Сиваш, де ці види чисельні й розташовані головні ІВА території. Щодо мене, то я дійсно насолоджувався незабутніми моментами у куликових місцевостях на Чорноморському узбережжі, найкращі з яких відносяться до активного періоду 1997 року: 1-го червня в нижній частині Тилігульського лиману я натрапив на свого першого в Україні грицика малого, під час експедиції на Сиваш разом із командою з Азово-чорноморської орнітологічної станції в середині червня вперше в Україні зустрів дерихвостів лучних і мородунок, 20-го липня спостерігав за понад двома тисячами побережників червоногрудих, що скупчилися на солончаковому ставу південніше Євпаторії, а в середині серпня того ж року побачив іншу мородунку на мілкому ставочку, якраз за пляжем на схід від Феодосії. Але робота, родинні зобов’язання й фінансові обмеження змусили мене зосередитися переважно на внутрішніх територіях поблизу Дніпропетровська, де я мешкаю. Хоча це не така велика втрата, як може здатися, адже, як запевнили мене покійний Анатолій Губкін і його дніпропетровські колеги, їх область пишається прегарними територіями, де можна регулярно спостерігати кілька рідкісних у Західній Європі видів куликів.

Кулик-довгоніг (Himantopus himantopus)

Звісно, що я з нетерпінням бажав пересвідчитися в цьому особисто, і після перших же відвідин місцевих водно-болотних угідь навесні 1996 року я став таким же патріотом Дніпропетровської області, як народжені та навчені тут орнітологи. За ці роки я побачив у області 41 вид куликів, 37 із них я спостерігав на території, що була колись найкращою, і яку я відвідував найчастіше — стави Самарського рибгоспу, що на північному сході від Дніпропетровська. Займаючи близько десяти квадратних кілометрів 25 ставів різного розміру були дійсно величезним водно-болотним угіддям. Восени й навесні кілька ставів завжди були частково спущені для легшого вилову риби, а утворене в результаті спуску широке мілководдя, вологі замулені береги й невисокі острівці створювали ідеальні умови для куликів та інших водно-болотних видів птахів. Шкода було, коли після заповнення спущених ставів пізньої весни – на початку літа, під водою залишалися острівці, на яких гніздилися крячки, кулики-довгоноги, коловодник звичайний і пісочники малі. Якось влітку 2000 року один із найбільших ставів залишили спущеним і кулики отримали чудову нагоду для гніздування. Саме тут 30 травня, якраз після освіжаючого дощу, я був вражений, побачивши великого, екзотичного з вигляду, кулика з неймовірно довгими жовтими ногами — біля порослого очеретом замуленого ставка прямо стояла чайка білохвоста. До неї приєднався інший птах і вони перелетіли, помахуючи заокругленими, як у чайок, крильми, до іншого ставу. Постоявши трохи поряд із дрібними на їх фоні пісочниками малими чайки швидко почали спарюватися. Це означало, що через деякий час можна шукати гніздо. Й рівно через два тижні навідавшись туди разом зі своїм приятелем Петром Чегоркою ми сфотографували пару та їхню кладку з чотирма яйцями на невеличкому острівці, де гніздилися й інші кулики. На жаль, тиждень потому після сильного шквалу з градом чайки білохвості полишили своє гніздо, але ця втрата була частиною великої історії успіху, пов’язаної з масштабною того року інвазією в Європу чайок білохвостих, у результаті якої вид почав регулярно гніздитися в румунській частині дельти Дунаю й зміцнив свій гніздовий статус в урочищі Шпіндіяр на Херсонщині. З 2005 року привабливість Самарського рибгоспу як зручного місця для спостережень за птахами почала погіршуватися, оскільки багато ставів були вилучені з господарювання. Я перестав навідуватися туди після жовтня 2007 року, коли, на своє розчарування, не побачив там жодного ставу з придатними для куликів умовами. Тим часом мою увагу привернув комплекс ставів Петриківського рибгоспу, де на одному ставу я спостерігав, намагаючись додати до українського списку птахів, молодих особин кулика-дутиша Calidris melanotos — 26 вересня 2004 року і 14 вересня 2008 року. Цей виразно оперений, доволі довгошиїй побережник (calidris), який міг прибути сюди чи з Сибіру, чи з Північної Америки, вже став регулярною рідкістю в Угорщині, а отже й імовірним кандидатом на подальші появи в Україні. Я не маю обладнання для фотографування птахів, проте я досить добре роздивився їх у свій оптичний пристрій, причому другий птах був узагалі дуже близько. Нинішній економічний клімат неприязний до риборозплідного бізнесу, тому цієї весни у колись величезному Петриківському рибгоспі функціонувало лише три стави.

Кулик-дутиш (Calidris melanotos)

Зникнення цих штучних середовищ існування куликів змусило мене зосередитися більше на тих природних біотопах, що ще залишилися. Сотню років тому орнітолог Вальх спостерігав масовий переліт куликів уздовж замулених берегів Дніпра. Вже давно зник цей біотоп у Дніпропетровській області на ріці, зарегульованій у радянські часи греблями. Нижче дамби в Дніпродзержинську час від часу оголювався піщаний берег, який приваблював куликів. Одного разу, 27 серпня 2001 року, коли рівень води був особливо низьким, я спостерігав там на відмілині шість видів побережників, зокрема й уперше побаченого мною в Дніпропетровській області побережника ісландського. Основне середовище існування куликів, до якого можна легко дістатися з Дніпропетровська на маршрутці, лежить у заплаві річки Самара. Його відкрили мені Анатолій Губкін із колегами під час мого першого приїзду в Україну. Основні місця там — Булахівський лиман, звідусіль оточений широкими заплавними луками, 500 гектарів Солоного лиману, затиснені між селом Новотроїцьке і Самарським лісом, і вузький солоний лиман на південному заході села Знаменівка. Жодне з перелічених місць немає природоохоронного статусу вище заказника, тут скрізь відбувається весняне полювання, не здійснюється спеціальне природоохоронне управління. До того як я почав відвідувати місцевість, береги Булахівського лиману були відкриті й порослі травою, а отже надзвичайно придатні для куликів. Останніми роками лиман оточила майже неперервна смуга очерету, що ускладнила спостереження і цілковито змінила умови біотопу куликів. Місцевий біолог пов’язує це зі стоками з великої свиноферми, розташованої в околицях. Але два доволі гарних місця ще залишаються: мілка заводь серед солоних відмілин на півночі лиману й частково ізольований північно-західний рукав лиману, який навесні може приваблювати до тисячі куликів, переважно чайок і брижачів та безліч інших видів. У спекотне літо ця куликова оаза може пересихати, а якщо рівень води головного лиману значно падає, оголюється замулене узбережжя, що приваблює мігруючих куликів восени. В особливо спекотні роки Булахівський лиман може пересихати цілковито, як і ніші лимани теж, проте рідко всі три одночасно. Солоний лиман, що за вісім кілометрів на захід від Булахівського, — популярне місце відпочинку для місцевих туристів, де також мешкає величезна й голодна колонія мартина жовтоногого. Попри це місцевість підтримує до 30 пар чоботарів і інших куликів, як гніздових, так і пролітних. Зазвичай тут не побачиш більше двадцяти людей, що відпочивають біля озера, й, здається, кулики звикли до такого рівня турбування. У липні й серпні тут цілком нормально вихопити біноклем щойно оперених чоботарів, куликів-довгоногів і пост-гніздові зграї пісочників морських разом із вимащеними у лікувальні грязі людьми, що схожі на тендітних гіпопотамів — видовище, яке я точно ніколи не побачу в своїй рідній Британії!

Кулик-довгоніг в польоті

На обох територіях, Булахівському й Солоному лиманах, мені вдалося побачити загалом 36 видів куликів, зокрема мородунок, регулярних коловодників ставкових, побережників болотяних і плавунців круглодзьобих — усі вони є рідкісними видами у Західній Європі й недостатньо описаними на суходільних теренах України. Слід зазначити, що чисельність цих видів нижча порівняно з ключовими місцями на морському узбережжі, але водночас це й мотивує на їх пошуки, і якщо пропущу когось із них, то відчуваю, що моя весна неповноцінна. Днями, 19 травня, я був радий вперше побачити цієї весни найбільш оздоблених і граційних серед них — п’ять самок плавунців круглодзьобих, що плавали зі жвавістю маленьких паперових човників у компанії брижачів (які теж плавали) на Булахівському лимані. Під час весняної міграції проліт куликів відбувається такими швидкими темпами, що переважно виглядає як затишшя між послідовними хвилями міграції, й тому, пропустивши хоча б один тиждень спостережень, ви можете цілковито втратити шанс побачити кілька видів. На щастя, є ще другий шанс спостерігати більшість із них під час їх зворотної міграції, яка для елегантної, довгоногої групи коловодників зазвичай розпочинається щонайраніше в середині червня. Найбільш ефектним у цій групі є коловодник чорний, перед красою оксамитово-чорного шлюбного вбранням якого не можливо встояти. У різні роки в червні мені поталанило спостерігати їх під час п’яти з дев’яти моїх візитів до Булахівки. Ці птахи зазвичай самки, котрі відлітають зі своїх арктичних гніздових територій щойно вилупляться пташенята, а самці залишаються доглядати малечу. Дещо пізніше, у другій половині липня очікуйте на пік міграції дорослих побережників червоногрудих і болотяних, що менше місяця проводять на своїх гніздових територіях у Арктиці. Своє найвдаліше тут спостереження побережників червоногрудих я провів на невеликому, вузькому лимані південно-західніше села Знаменівка, де 17 липня 2002 року я бачив 40 птахів у неймовірно красивому вохристому шлюбному оперенні поряд із 24 строкатими чорно-бурими побережниками болотяними — класичне поєднання видів. Я відвідував цю територію найменше з поміж інших, оскільки поширення очеретяних заростей уздовж берегів перетворило її за останні кілька років на менш привабливу для куликів місцину. Але я ще навідаюся туди чимало разів, адже територія розташована в мальовничому куточку посеред луків і водно-болотних угідь і слугує хижим птахам Самарського лісу місцем для полювання, зокрема й для могильника.

Побережник болотяний (Limicola falcinellus)

Важливість заплави річки Самара для куликів і решти птахів ще сотню років тому високо оцінив перший орнітолог Дніпропетровщини Борис Вальх. Попри той негативний вплив на птахів, що чинили тут люди своїм турбуванням, змінами в землевпорядкуванні, й деградацію біотопів, ще є можливості перетворити цю територію на одне з найкращих водно-болотних угідь для спостережень, до якого можна легко дістатися громадським транспортом із Дніпропетровська. Крім того, коли подумаю про ті численні водно-болотні угіддя в Дніпропетровській області, які я ще не відвідував, наприклад, долину Орелі, водойми навколо Кривого Рогу, а якщо врахувати, що більшість території України лежить у пониззях, щедро одарованих природою водно-болотними угіддями, багато з яких вже давно осушені, натомість у Західній Європі їх би досі освоїли, стає очевидно, що там мусить бути з десяток місць, придатних для куликів, які рівноцінні моїм улюбленим місцям біля Дніпропетровська, і напевно більшість із них навряд чи відвідували спостерігачі за птахами. Навіть якщо жодне з цих місць не відповідає ІВА критеріям, проте всі разом вони, імовірно, можуть бути такими ж важливими місцями зупинки під час міграцій для певних видів куликів, а також і для гніздових видів, як і українське морське узбережжя. Ось наприклад, дванадцятиденні обліки на водно-болотних угіддях уздовж усього морського узбережжя в Україні, проведені в середині серпня 2004 року, засвідчили достатньо низьку чисельність для деяких видів куликів, котрі є поширеними мігрантами на внутрішніх територіях: лише 49 побережників білохвостих, 207 набережників, 177 пісочників малих і 473 баранці звичайних. Дослідження цих видів на суходолі в цей же час можуть чисельно перевищувати обліки на узбережжі, окрім того значно доповнити перелік іншими видами, зокрема коловодниками великим, лісовим і болотяним.

Побережник червоногрудий (Calidris ferruginea)

Попри це багатство куликів у середині України, у мене складається таке враження, що за винятком кількох небайдужих, зокрема команди ентузіастів, що працює в Чолгинському орнітологічному заказнику в Львівській області, спостерігачі намагаються нехтувати цією дивовижною групою. У багатьох спостерігачів в Україні кулики зажили слави видів складних для визначення, важких для спостережень без украй дорогої оптики й схильних утікати, як тільки наблизишся до них із менш потужною оптикою в надії отримати більш-менш вартий вид. Ці проблеми можна подолати за допомогою невеликої підготовки та терплячості. Польовий визначник птахів фауни України (Фесенко Г., Бокотей А., 2002) містить дуже вдалі описи та малюнки куликів у їх різноманітному оперенні. Гарний час для знайомства з куликами — весна й осінь, коли більшість видів носять яскраве й характерне шлюбне оперення. Не все втрачено, коли птахи відлітають, адже в польоті вони демонструють такі прикметні риси як покривні пера крила, біле підхвістя або ж поєднання цих особливостей. Не менш важлива для визначення виду і відсутність певних рис, наприклад, рівномірно забарвлена верхня частина тіла пісочника малого. Справжнім дарунком для визначення виду є часті пісні куликів. Лише за голосом я можу розпізнати понад 30 видів куликів, що трапляються в Україні, хоча в деяких випадках не завадить побачити принаймні силует співака. Звісно, якщо ви не маєте записів пісень куликів, можете здобувати знання про їх поклики, спостерігаючи за більш зговірливими куликами, котрі дозволять вам визначити вид за зовнішнім виглядом. Кулики часто повертаються на улюблене місце годівлі, після того як ваша присутність раптово зігнала їх звідти, тому варто зачекати на повернення наполоханих птахів. Навіть якщо ви мешкаєте далеко від основних водно-болотних угідь, у більшості з вас є можливість відвідувати стави, заплавні луки і долини річок, де в невеликих кількостях трапляються кулики. Думаю, що більшість спостерігачів, котрі мешкають у середині України, можуть щороку спостерігати від 10 до 15 видів куликів, зручно дістаючись до місць спостережень на велосипеді. Тож не дивуйтеся, перебуваючи цього літа чи на початку осені на природі, скільки видів куликів ви зможете побачити. Кулики є одним із недооцінених скарбів України й світу і милуватися ними не так вже й складно, як може здаватися спершу.

Пісочник малий (Charadrius dubius)