Біла темрява. Туман стелеться серед кедрів-велетнів. В'ється, сором'язливо ховаючи красу гір та лісів. Я прислухаюся до шелестіння вітру, бо чекаю на них. Прикро буде, якщо туман не спаде і вранішній похід виявиться марним. Хоча таким настроєм природи можна насолодитися лише рано-вранці. 

Поступово туман почав розсіюватися. Міражами виглядають шпилі гір, ніби-то перевіряючи, хто насмілився потурбувати їхній сон. Сон тихий, але сторожкий. Погляд блукає по горах, зупиняючись лише на білих плямах, що розкидані по верхівках схилів. Ці білі плями - кам'яні розсипи або "ґорґани", як їх називають у народі. Так було названо також і природний заповідник "Ґорґани", до якого я й приїхала у пошуках.

Через деякий час мені пощастило, і я нарешті почула протяжливе "креек, креек, креек". Це прилетіли птахи, на яких я так довго чекала у кедровому лісі в горах - горіхівки. Темно-бура птаха з густим та м'яким оперенням. Якщо придивитися, то можна побачити на кінці кожного пір'ячка білу видовжену пляму.

Горіхівки поширені в тайговій смузі і гірських лісах Європи і Азії, в Україні вони гніздяться в гірських лісах Карпат. Птахи осілі, частково кочові. Переліт горіхівки, як і омелюха, у те чи інше місце залежить від врожаю. Недарма горіхівку іноді називають "бродягою". Якщо птаха знаходить багато своїх улюблених кедрових горішків, то залишається на місці, якщо ж ні - то шукає "шматок хліба" деінде. Тому побачити горіхівку у Карпатах можна не кожний рік, оскільки плодоносить кедр, а точніше сосна кедрова європейська раз на два роки, а гарні врожаї дає раз на 10 - 15 років.

Цілий день горіхівка клопоче у пошуках їжі. Спостерігаю, як вона висить на стовбурі та своїм гострим і міцним, як у дятла дзьобом, довбає кору - відчула здобич. Живиться птаха навесні та влітку різними жуками, довгоносиками, знищуючи шкідників лісу. їдять ці птахи також і пташенят та яйця дрібних співочих пташок, різних гризунів та ящірок. А з серпня переходять на рослинну їжу, надаючи перевагу ягодам, плодам та насінню хвойних та інших деревних порід.

Восени горіхівка має багато клопоту з запасанням корму на зиму. У врожайний рік її "комори" просто ломляться від запасів. Коли птаха запасає корм, вона збирає горішки в особливий мішечок, який розташований під язиком. В ньому знаходили 50,100 і навіть 120 кедрових горішків. Захованими горішками пташка живиться взимку. Щоб дістатися зимою до горіхів, їй іноді потрібно робити підснігові нори на глибину до 60 см.

Птаха ховає все, що знайде їстівного, під пеньки, у мох та кору. Іноді, правда, забуває, де поклала, але то нічого - на цьому місці новий кедр проросте. Саме горіхівці ми завдячуємо розповсюдженню кедрових горішків, бо вона їх розносить у такі місця, куди ані вітер, ані людина не могли б дістатися.

Не помилюся, якщо скажу, що горіхівка має певну схожість як з дятлом, так і з сойкою. Хоча горіхівка і виглядає незграбною, насправді ж вона дуже спритна: по землі ходить надзвичайно добре, а також вправно стрибає по сучках та гілках. Вона вміє чіплятися за стовбур, а також висіти на гілці. Політ горіхівки легкий, проте трохи повільний. Способом польоту, формою тіла нагадує сойку, проте не така метушлива і полохлива.

Не помітити горіхівку досить важко, бо кричить голосно та пронизливо, ніби вимагає уваги до своєї особи. Але не у гніздовий період. На початку березня, коли ще у горах лежить сніг, птахи починають будувати гнізда в хащах, у гущині дерев, 4-ю метрів над землею, так, щоб їх неможливо було знайти. Горіхівка сидить на гнізді беззвучно і так само без жодного звуку зривається з нього, налякана якоюсь несподіванкою.

Зараз, в кінці липня, горіхівки не дуже ховалися, але все ж таки я стала для них несподіванкою. М'яко, але дещо повільно, сильно махаючи крилами та широко розкриваючи, птахи полетіли до сусіднього деревця. Мені здалося, що це було зроблено дуже ліниво, бо не мають зараз птахи бажання залишати цей кедровий рай. І я теж не маю, бо де ж ще такий ліс побачиш? Це ж не просто ліс, а праліс - давній, як прадід, якого ніколи ніхто не торкався ані пилкою, ані сокирою. Життя флори та фауни на протязі багатьох століть іде тут за мудрими законами природи. Крім горіхівки багато хто з лісових мешканців знаходить притулок у пралісі. На жаль, не багато залишилось таких місць на нашій планеті, тому це надбання потребує особливого бережливого ставлення.