Бусел Віктор Анатолійович,
старший науковий співробітник, орнітолог, НПП «Великий Луг»

Читання книг про дику північну тайгу або недоступні тропічні ліси, у читача асоціюються з новими науковими відкриттями і чимось таємничим і недоступним. В наш час південь України з його урбанізацією і перенаселенням постає досить освоєним краєм, а маловивчених або недоступних місць в ньому практично не залишилося. Здавалося б, ну що ще нового можна знайти, вивчаючи природу нашого Василівського краю в Нижньому Придніпров'ї, коли в будь-якому місці хтось був вже до тебе.

Ранок був сирим і прохолодним, чоботи глибоко провалювалися в прибережний пісок. Недалеко стояли човни, поруч безладно лежали масивні наплічники. Це був звичайний робочий день. Ми збиралися в чергову планову експедицію на острови «Великі і Малі Кучугури», що розляглись в центральній частині Каховського водосховища .. Нарешті дочекалися моториста і завантаживши речі неспішно відходимо від невеликого причалу. На воді плескаючись серед хвиль тримаються мартини жовтоногі і невеликі рибоїдні птахи – великі норці. Така незвичайна назва пов'язана з тим, що цей птах здебільшого харчується рибою, а його м'ясо має різкий нудотний запах. Гніздяться вони на невеликих острівцях, зроблених з очеретяних стебел. Перебуваючи у воді, нижні частини підгнивають і виділяють тепло, зігріваючи кладку, тому птахи надовго залишають гніздо без нагляду, лише трохи прикриваючи яйця прибережною рослинністю. Катер через двадцять хвилин підходить до південної частини острівного архіпелагу. До затоплення плавнів водами Каховського водосховища тут пролягала піщана гряда, що тягнулася до берегів Чорного моря. На даний момент крім наших островів вона залишилася тільки в нижній течії Дніпра, у вигляді так званих «Олешківських пісків», що являють собою найбільшу пустелю в Європі. Але, на жаль це лишень залишки тих величних барханів серед степів півдня України. Колись на цьому місці кочові племена Золотої орди заснували велике місто з мечетями і водопроводом. Тут навіть карбували свою монету. Зараз складно уявити, як каравани верблюдів тягнули поклажу пісками гряди, а таке було саме тут на «Кучугурах».



Норець великий

Бухта невеликого пляжу на острові мілководна з високим берегом, тягти рюкзаки складно і в такі миті замислюєшся: ну, навіщо набирати стільки речей, якщо жити нам тут всього лишень трохи більше тижня. Відсутність води змушує набирати купу баклажок, оптика знадобиться для зйомок птахів, а ще наплічники, спальники, казанки, як і купа другорядних речей, які так і не стали в нагоді. Наш табір як завжди розташовується під покровом невеликого березового лісу. Незвично спостерігати за якихось десять кілометрів від міста подібні ландшафти у вигляді пустельних барханів з благенькою рослинністю, а серед них глибокі озера зарослі березовими гайками і трав'янистим покривом з папороті. Вночі заводять хороводи невеликі жаби з незвичайним забарвленням, видаючи свої тужливі пісні. «Кум», «кум» - тихий і загадковий голос жаб розноситься серед нічного плавневого лісу, і вперше почувши ці звуки, починаєш розуміти, звідки постали персонажі слов'янської міфології. До речі українську назву цього виду «кумка» взято за аналогією до її голосу. Літні ночі в цей час на островах тихі і зазвичай маловітряні. Величенні зграї комарів опускаються на сонний табір, тихий політ птахів-дрімлюг лише зрідка порушує цей спокій. Таке незвичайна назва пов'язана з вечірніми польотами птахів над стадами корів і кіз, які паслися подекуди на луках. Іноді захопившись полюванням за комахами, вони залітали до хлівів, і люди вважали, що птахи це роблять неспроста, їх приваблює молоко, яке вони вміють доїти якимось таємничим способом. Зараз ми знаємо, що це всього лише легенда, птахи виключно комахоїдні і їх приваблюють величезні зграї нічних комарів, метеликів або невеликих мошок.



Дрімлюга

В літній час вранці на островах прокидаєшся від неймовірного багатоголосся птахів, які в одну мить починають співати свої дзвінкі, але в той же час мелодійні пісні. Подібне я чув на далеких заплавах північних річок. Таке явище пов'язане з тим, що колись в цих місцях лісостеп долиною Дніпра заходив в степову зону, а тому видовий склад птахів представлений тут і лісовими видами. В перші роки після затоплення «Великого Лугу» птахи прилетіли з далеких південних країв так більше і не побачивши рідних лісів. Відомий зоолог А.Б.Кістяківський писав, що навесні 1958 чисельність птахів в плавнях нижче ГЕС зросла в кілька разів, качки гоголі замість дупел в деревах намагалися гніздитися навіть в димарях будинків, багато видів змушені були покинути ці місця і більше тут не траплялись. Така трагічна доля втручання людини в природу.

Почалися робочі будні. Склавши план дій, і заклавши маршрут, ми на нашому невеликому гумовому човні відпливаємо в сторону одного з найпівденніших островів архіпелагу - острова Гусиний. Це не просто острів, це царство птахів. Одна з найбільших гніздових колоній на всьому водосховищі. Таке можна побачити хіба що в малодоступних частинах Волги або Дунаю. Це одне з небагатьох місць гніздування в наших краях таких рідкісних видів занесених до Червоної книги як жовта чапля і кулик-сорока. Тут можна знайти на гніздуванні ошатних великих білих чапель з пір'ями «егретками» на хвості. На початку ХХ століття мода вставляти їх в жіночі головні убори мало не призвела до повного зникнення виду в Європі. Величні мартини каспійський, що заселили наші місця зовсім недавно, сидять уздовж берега і чистять своє пір'я. Це тут торік ми зустріли групу рожевих пеліканів, що прилетіли в наші краї з Азовських кіс. Великі баклани теж виводять нащадків в колонії цього острова. Цих великих чорних птахів часто можна бачити з розправленими крилами серед островів. У них немає сформованої куприкової залози і пір'я можна висушити тільки в такий спосіб. Пташенята в колоніях великого баклана дуже вимогливі і їх звуки часто заглушають околиці в плавневих лісах. Напевно такими ж грубими і незвичайними голосами вимагали їжу пташенята їх пращурів в кайнозойській ері.



Баклан великий

Острів велично стояв посеред великої мілководної акваторії, береги зарослі очеретом і аморфною важкодоступні, а тому є всього пару зручних бухт, зарослих водяним горіхом, де можна було б пристати човном і не сполохати птахів. Ось ми вже у північній частині, де пролягла зовсім невелика, але малодоступна плавнева ділянка лісу. Густі зарості, і величезні стовбури старої тополі лежать серед підтопленого лісу. Таким він був і в старі часи: величним і важкопрохідним. Раптом з прибережного чагарника несподівано вилетів незвичайний птах, і на частку секунди ввів мене в оману, його я бачив тільки на фотографіях і в визначниках птахів. Білосніжне оперення з рожевим відтінком, дзьоб на кінці з розширенням у вигляді невеликої лопатки. «Та це ж косар», штовхаю під руку свого напарника і від несподіваної дивовижної зустрічі мало не випадаю з човна. Напарник не орнітолог, голосно лаючись і переживаючи за апаратуру, не чемно висловлюючись, садить мене на місце. Експедиція приймає новий напрям. Раптом трохи далі з плавневого лісу вилітає другий птах, тепер зрозуміло це місцева пара. Мені вже не до апаратури та обережності, лайка напарника мене не зупиняє, мета одна - терміново висадитись на острів і розібратися, що тут робить цей дивовижний і рідкісний птах. Справа в тому, що косар дуже рідкісний вид, родич таких птахів як ібіс, які мешкають в південних країнах і вважалися священними у стародавніх єгиптян. На Україні невелика популяція цих птахів гніздиться тільки в дельті Дунаю і на східному Сиваші, і то в дуже малій кількості. Один з найбільш рідкісних видів птахів України.



Пташеня косаря на Кучугурах

На острів ми висаджувалися поспіхом і в незручному місці, мені вже було все одно мілко там або глибоко, є хащі чи ні. Зараз мета одна обстежити ділянку плавневого лісу, звідки вилетіли птахи, тим більше що косарі неспроста з тривогою літають над нами. Ліс був густий і похмурий, і ще надзвичайно вологий. Густі крони не дають проникати променям сонця. На чагарнику сидить виводок сірої чаплі і з подивом дивиться на мене, вони ще не бачили людей в цих місцях. Пташенята малих білих чапель кричать на все горло, вимагаючи їжі у батьків. І ось посеред невеликого завалу стоїть величезна давно загибла тополя, у величезній розвилці лежить ще одне дерево, і в цьому хитросплетінні розташувалось велике гніздо. Дерево було гнилим, впало воно не один десяток років тому, але розміри вражають, кілька метрів в діаметрі. Ризикуючи звалиться в брудну рідину що складається з посліду птахів і грязюки я повільно просувався гнилим стовбуром впалого величезного дерева до наміченої мети. Наплічник, ніби навмисно, весь час намагається зачепитися за сучки і виступи кори. Весь в павутині і лишайниках я нарешті добираюся до гнізда. З нього на мене дивиться без переляку пташеня косаря. Від напруження трясуться руки, але ж не завадило б зробити фотографію, провести відповідні проміри і все записати в польовий щоденник. Трохи посидівши на величезній бічній гілці, приходжу до тями, тепер я розумію що це сенсація, це перша знахідка на гніздуванні косаря на всій долині Дніпра від Смоленської області до Чорного моря. Ніхто за весь час вивчення цих величезних просторів не знаходив його не те що на гніздуванні, але і не фіксував навіть як залітний вид. Це потім вже будуть численні публікації в науковій літературі, на сайтах міністерства екології та академії наук, привітання колег. В той момент я думав про те, що навіть в наших місцях можна робити дивовижні знахідки і незвичайні відкриття, всього лишень за десяток кілометрів від рідного міста.