Баранець великий в сучасних умовах на гніздуванні зустрічається виключно в Українському Поліссі - в Сумській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській областях.

Незважаючи на достатню «знаність» баранця великого в минулому в наукових і в літературних описах, цей вид маловідомий для пересічного мандрівника і навіть орнітолога. Сьогодні дуже мало лишилось тих, хто справді бачив на власні очі вражаючі токування великих баранців у нічних сутінках. Однак такі місця до сьогодні ще збереглись в Україні і одне з них – це околиці Поліського заповідника.

В Червоній книзі України (2009р.) в нарисі щодо великого баранця в підрозділі «Режим збереження та заходи з охорони» читаємо: занесено до Червоної книги МСОП (2000), Бернської (Додаток ІІ) та Боннської (Додаток ІІІ) конвенцій АЕWА. В Україні охороняється на об’єктах ПЗФ лісової зони (Рівненському ПЗ, Деснянсько-Старогутському НПП, РЛП Межирічинський тощо).

Мені сумно читати такі рекомендації, бо встановлення тільки заповідного режиму насправді приводить до зникнення виду. Статус великого баранця у Червоній книзі України зникаючий і він цілком логічно відповідає сучасному стану виду.



Великий баранець в Україні за останнє століття зник з багатьох місць гніздування і кордон ареалу відійшов майже на сотню кілометрів в північному напрямі. З причин скорочення чисельності виду наша Червона Книга називає деградацію місць помешкання, осушувальну меліорацію, створення водосховищ, браконьєрство, надмірне сінокосіння та випасання худоби. Але останні два чинники називати абсолютно безглуздо тому, що з припиненням сінокосіння та випасом худоби біотопи для баранця великого не просто деградують, а зникають повністю. Для прикладу можна назвати регіон Поліського заповідника, де в минулому за умов масового випасу худоби і сінокосіння великий баранець був скрізь численним. А в наш час найбільш чисельне токовище знаходиться за межами заповідника, в районі розміщення відгінного випасу худоби.

В останні 10 років в нас різко скоротилось поголів'я худоби, як і в цілому в Україні. Як наслідок цього припинилось сінокосіння та випас худоби в місцях гніздування виду. В такій ситуації повсюдно ми не маємо жодного випадку зростання чисельності баранця великого. Серед причин падіння чисельності виду Червона Книга чомусь не називає інші суттєві причини скорочення чисельності, такі як погіршення умов існування в місцях зимівлі.

Баранець великий за способом життя, місцями гніздування і зовнішнім розміром майже не відрізняється від баранця звичайного (Баранець великий дещо більший за звичайного. Маса тіла 180-250 г, розмах крил 42-46 см, довжина тіла 27-29 см.). Однак два ці види виявились разюче різними у реагуванні на зміни середовища. Звичайний баранець так і залишився фоновим видом і його токування – «бараняче бекання» в польоті можна і сьогодні почути майже всюди, де є болота. Але ситуація з нашим баранцем звичайним теж не тішить і з часом цей вид також може скоротити чисельність. Вважається, що баранець великий частіше стає здобиччю мисливців через прямий низький політ без вихляння в різні боки. Великий баранець має практично ідентичний дзьоб, як у звичайного, і добуває у ґрунті личинок, комах і черв’яків схожим чином, і в схожих біотопах. Великий баранець має дещо більші розміри і в період вирощування молодняка потребує дещо більшої кількості білкового корму, чим баранець звичайний. Тому в цього кулика вимоги до кормності угідь вищі.



Заходи з охорони по даному виду, які пропонують орнітологи, носять пасивний характер. Великого баранця заносять в різні природоохоронні списки. На думку фахівців-орнітологів найбільш вірогідною причиною скорочення чисельності цього виду в Україні є деградація та зменшення придатних для гніздування біотопів внаслідок проведення осушувальної меліорації. Саме зникнення заплавних луків і боліт відіграло негативну роль в динаміці чисельності. Правда дехто з цією думкою не погоджується, бо вид зникає і на луках чи болотах без випасу і сінокосіння.

В закордонній науковій літературі обговорювалися питання щодо вимог для розміщення токовищ, випасу великої рогатої худоби, впливу полювання та раннього сінокосіння. До цього часу заходи з охорони розглядаються вкрай примітивно і необхідно зазначити, що вирішити всі питання по відновленню гніздової популяції цього виду шляхом лише створення природоохоронних територій не можна. В Червоній книзі України помилково вказується, що баранець великий охороняється на якійсь природоохоронній території. Так Поліський природний заповідник з тривалим періодом заповідання є достатньо добрим прикладом того, що для охорони цього виду необхідні перш за все збереження природного гідрологічного режиму, випасу худоби і хоча б періодичне сінокосіння та випалювання рослинності. А пасивна форма охорони боліт і луків не приводить до автоматичного збереження біотопів для цього кулика та зростання чи збереження попередньої чисельності виду. Також глобальне потепління несе додаткові загрози для баранця великого, бо передбачає зростання загрози посух, повеней та втрат придатних для гніздування і кормових біотопів.

Наукові польові дослідження баранця великого в Україні проводили завжди на неналежному рівні. В сталінські часи науковців, які хотіли спеціалізуватись на вивченні цього та інших куличків гостро критикували. Часто до керівництва науково-дослідними установами потрапляли випадкові люди, котрі про баранця великого казали приблизно таке: «Навіщо ним займатись? Яка від нього користь? Ні пуху, ні пір'я, ні м'яса!».

Старожили з навколишніх сіл до Поліського заповідника не раз згадували про високу чисельність баранця великого, який на токовищах навіть витоптував траву. На перший погляд здається, що в Поліссі заплавні, верхові і перехідні болота та луки полишились в достатній мірі. Окрім цього їх в деякій мірі підсушили і баранець великий, як вид котрий віддає перевагу більш сухим типам боліт, чим баранець звичайний, мав би стати більш чисельним, але не став.



Ареал баранця великого в Україні впродовж останнього століття перемістився далеко на північ. Так цей вид перестав гніздуватись в Харківській, Полтавській, Львівській , Тернопільській, Вінницькій областях. З великою долею ймовірності можна стверджувати, що він перестав гніздиться і в Карпатах. Найбільші гніздові біотопи цього виду збереглись в долинах великих і середніх річок. Трапляється цей кулик переважно в масивах великих за площею боліт. Є дані про те, що популяція великого баранця стає чисельнішою в окремих місцевостях Західного Полісся. Однак ця інформація потребує додаткової перевірки. Орієнтовна сучасна чисельність баранця великого в Україні становить біля 500-700 гніздових пар. Однак необхідно приймати до уваги ту обставину, що цей вид в наш час є маловідомим. А звідси достовірність наведеної чисельності не може розглядатись як висока. Згідно даних Г. Гаврися (2000) чисельність великого баранця в долині р. Дніпро (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.) складає біля 100-150 пар, в долині р. Десна (Сумська, Чернігівська, Київська обл.) 200-250, в долині р. Прип'ять (Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 150-200, на верхових болотах (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 50-100 пар.

В Поліссі є велика кількість осушених боліт, які в наш час зовсім не використовуються в господарському відношенні. Сьогодні їх доцільно відновити і створити на них угіддя, придатні для баранця великого та інших куликів, однак розраховувати на швидкі результати немає підстав. Проблема тут не лише в тому, як обводнити певну територію чи в глобальному потеплінні, осушувальній меліорації, але і в тому, що на відновлених луках і болотах необхідно проводити сінокосіння і випас. Саме ця обставина найбільш складна в проектах зі створення біотопів для куликів і для великого баранця.

Ще в повоєнний час на окремих токовищах у Поліссі збиралось до сотні і більше самців великого баранця! Старожили наводять дані про неймовірну кількість «бекасиків» (великих баранців), які масово бігали по траві на сіножатях.



По закінченню періоду токування схудлі самці великих баранців пересуваються на болота. При цьому під час линьки вони не втрачають здатності до польоту, як це буває з баранцями звичайними. В другій половині травня самки відкладають яйця в гнізда, які розміщуються переважно на купинах в болотах. В подальшому птахи перебираються на чисті болота. Після того, як ці кулики вилиняють, вони пересуваються на перелоги та в пустища. Саме в кінці липня та в серпні птахи вже нагулюють достатньо жиру і не бажають злітати навіть при підході на близьку відстань до них людини чи пса. В старі часи птахи полюбляли жирувати і на невеличких полях, поблизу боліт і луків. М'яка переорана земля, удобрена гноєм з великою кількістю черв’яків і інших комах являла собою досить привабливі біотопи для баранця великого. В кінці серпня зажирівші птахи знову починали ховатись у найбільш захищені ділянки боліт і луків.

В Україні відсутній продуманий та реалістичний план по відродженню чи ефективному управлінню водно-болотними угіддями як гніздовими біотопами для куликів. У нас відсутні й необхідні для цього кошти, і фахівці, які б мали змогу спеціалізуватись на вивченні куликів Полісся. Традиційно велика увага приділяється шляхам прольоту і місцям концентрацій куликів в Криму, Причорноморському та Приазовському регіонах. Гніздові ж біотопи баранця великого, зазвичай, лишаються поза проектами і увагою дослідників.

Водно-болотні угіддя Полісся, незважаючи на те, що вони поступаються південному приморському регіону по чисельності на прольоті, мають продуктивні гніздові стації. Стан біорізноманіття боліт, луків, пустищ регіону Полісся вкрай важливий для збереження довкілля та сталого розвитку України і всієї Європи. З іншого боку, мисливське господарство і наша держава об’єктивно мали б бути зацікавлені в збереженні біорізноманіття. Законодавча база, а особливо наукові рекомендації та практика управління водно-болотними угіддями в Україні не тільки не сприяють збереженню біорізноманіття, але й ведуть до збіднення екосистем, скорочення чисельності куликів.

В Росії, як і в Європі у цілому, вже стали розуміти необхідність збереження весняного чи літнього заливання луків, проведення випасання, випалів та сінокосіння. Але на великих площах ці заходи не відтвориш. В наш час повсюдно заплави найбільш продуктивні для баранців угіддя осушили і рідко вода заливає заплаву. А в разі, коли таке трапляється працівники МНС кричать: «Ґвалт! Надзвичайна ситуація! Річка вийшла з берегів!». Багато гарних для баранців місць у Поліссі весною 2011 р. взагалі не заливались водою. Так навіть Десна не виходила з берегів.



Як поведе цей вид у майбутньому, буде залежати від того, наскільки буде відновлене сінокосіння та випас худоби. Серед заходів з охорони відсутні і наявність періодичного заливання водами під час повеней чи заходи з відновлення боліт. У мене склалося враження, що автор нарису про баранця великого в Червоній книзі України зовсім необізнаний ні з європейським досвідом охорони цього виду, ні з куликами взагалі.

Тут доречно було б навести латвійський план з відновлення вологих луків, як місць гніздування куликів і інших птахів. Що для цього робили? Ситуація при цьому була абсолютно схожою до української. Так внаслідок змін у сільськогосподарській діяльності і, особливо, через припинення випасу та сінокосіння поступово луки деградували і на їх місці з’явились зарості кущів і очерету. Потрібно було терміново відновлювати необхідну структуру трав’яного покриву. В залежності від виду птахів їм необхідний певної структури і видового складу трав’яний покрив, а для куликів передусім бажаний низький травостій висотою 5-20 см. Було доведено, що саме такий травостій може підтримувати традиційне господарювання (випас та сінокосіння), а не заповідний режим. Як не дивно на перший погляд, але саме неприбутковість тваринництва та необдумане запровадження суворого природоохоронного режиму і стала головною причиною проблем із куликами. Але наведена тут ситуація ні в якій мірі не може розглядатись в якості критики необхідності створення природоохоронних територій взагалі.

Отже в латвійському проекті спочатку було проведене випалювання біля 7 га луків і очеретів, а потім ще додатково вогнем було пройдено біля 20 га. Пали проводились в ранньовесняний час до початку гніздування птахів. Випалювання проводили три чоловіки у присутності пожежної команди. Далі були вирізані зарості чагарників та дерева, які слугували присадою для хижих птахів й запроваджені сінокосіння та випас коней в огорожі.

Вже давно настав час і нам в Україні позбутись старих стереотипів мислення, коли вважалось, що створення заповідника не вимагає проведення певних спеціальних природоохоронних заходів, не кажучи вже про заходи імітації традиційних видів господарювання. Це вкрай болюча проблема і наших старих титулованих науковців, які на смерть тримаються за власні переконання – за «обожнювання дикої природи чи ідеї абсолютної заповідності». Тут ні в якому разі не йде мова про відмову від необхідності утримання природоохоронних територій чи їх закриття.

Нещодавно в Поліському заповіднику і передусім в його охоронній зоні розпочався проект з відновлення боліт. Які будуть його результати покаже час.