Прямуючи навпростець через осінній уже напівзвільнений від листя ліс, придивляєшся до порослих дрібними осиками і березами місцин з надією натрапити на сироїжки, рядовки, бабки або підосичники. Серед такого низькорослого рідколісся купкуються й мухомори з яскраво-червоними шапками, обсипаними білими круглими плямами. Під осіннім спохмурнілим небом відчуваєш особливе задоволення від „полювання” на гриби. Та зненацька в розміреність пошуку вривається зовсім несподіване: майже біля галявини із гурту осик, серед яких сподівався знайти гриба, щось здійнялося і полетіло. Схоже, то справді птах, він летить перед очима лише кілька секунд. Від раптовості появи птаха помічаєш тільки його розміри завбільшки з дрозда, довгі крила й хвіст, а також що за забарвленням він ніяковісінький. Ще хвилька – він зникає, однак залишивши сумнів, що, може, то й не птах, а хтось невидимий жбурнув шматок кори, щоб відволікти увагу від збирання грибів. Уява вже малює в побаченому привид лісу, який на мить матеріалізувався. Та то таки птах – дрімлюга.

Зовсім не кожний орнітолог може похвалитися, що добре знає цього птаха, оскільки активним він стає після заходу сонця і перед його сходом, власне, у нічний час доби подібно до сов. Тож щоб дізнатися про дрімлюгу більше, треба проводити нічні спостереження.


Сфотографувати потайного дрімлюгу не так вже й просто. Фото В. М. Севідова

Латинська назва цього птаха caprimulgus є оманливою за змістом, походить від двох слів: capra, що латиною означає коза, і mulgere – доїти. Пов’язана вона з давнім віруванням, що дрімлюга літає вночі біля кіз і смокче у них молоко, після чого ті стають нездатними доїтися і врешті гинуть. Латинську назву з помилковим змістом у перекладі було запозичено в декотрі мови Євразії, ймовірно, за браком автентичних назв для цього птаха через його потайний спосіб життя.

Відповідно до словника Миколи Шарлеманя (1927), у нашій мові є кілька власних назв цього птаха, в яких відображено різні його особливості. Так, на противагу ідеальному маскувальному забарвленню оперення дрімлюга має особливо великі очі порівняно із загальними розмірами голови. Такі очі можуть демаскувати його перед ворогом у світлий час доби, тому він їх наполовину або майже повністю заплющує, коли помічає наближення небезпеки. Через це крім вживаної в науковій літературі назви дрімлюга виникла низка назв, що вказують на його „сонливий” характер: дрімлюх, дрімлючка, дрі[м]лець, сплюха тощо. Вдень дрімлюга неактивний, проводить час або на товстій гілці, вмостившись вздовж неї, або просто сидить на землі, припавши до її поверхні. Як наслідок, його називають також лежень, лежук, лежак. У науковій літературі народну назву лежень використовують для означення одного з рідкісних видів куликів, для якого затаювання також є характерним. Щодо дрімлюги, то про його нічну активність свідчать такі назви, як нічвид, нічновид, нічниця, або ночниця. На його здібності як своєрідного вокаліста вказує назва-синонім гоготало.

Причини виникнення кількох інших синонімічних назв дрімлюги не можна одразу зрозуміти, це назви чурпило і фльокер. Серед них також назви леляк і лиляк. Декотрі знавці припускають, що назва леляк є похідною від власного імені Лель, яким за античних часів слов’яни називали свого бога кохання. А леляк-дрімлюга нібито був крилатим посланцем цього бога в нічну пору. Легенда ця справді цікава, певною мірою поетична, хоча водночас не полишає думка, що між назвами божества і птаха може бути лише співзвуччя, а не змістовий зв’язок. Про це думаєш, коли знайомишся з розмаїттям наших народних назв не тільки птахів, а й інших тварин. Зокрема, як синонім слова кажан у народі вживають назви лилик, а також, що прикметно, леляк подібно до означення дрімлюги. Чи то знову стикаємося тільки із співзвуччям в словах леляк як дрімлюга і лилик як кажан? Чи слова леляк і лилик своїм прихованим змістом таки пов’язані з власним іменем Лель? Утім зрозуміло, що як леляк-дрімлюга, так і лилик-кажан є тваринами з нічною активністю, тому, ймовірно, назви, які нині можна сприймати лише як співзвучні, виникли колись від одного поняття, що характеризувало дійства або персонаж, пов’язані з ніччю. Чи ж знову ми повертаємося до імені Лель? Утім кажанів-лиликів його посланцями нібито ніхто не називає.

Зовнішність дрімлюги є справді особливою. Загальне тло оперення птаха сірувато-буре з візерунком із рудуватих, темно-бурих, білуватих смужок, рисок і плямок. Від зовнішнього вигляду нерухомого птаха із заплющеними очима створюється враження, що перед тобою не жива істота, а уламок кори дерева. Камуфляж у дрімлюги просто-таки фантастичний, проте існує одне але, і стосується воно самців. У їхньому забарвлення є й спеціалізована контрастність: на двох крайніх парах стернових пер і на трьох зовнішніх парах махових пер розташовані чималі білі плями, котрі є одним із засобів приваблення самки в шлюбний період.


Несподівано розкривши великого рожевого рота, пташеня лякає ворога. Фото В. М. Севідова

Дзьоб у дрімлюги короткий і слабкий, ним не так вже й багато можна назбирати корму. А от розріз рота дуже широкий; він слугує своєрідною підсакою для відлову літаючих комах. Проте не тільки. У разі близької небезпеки молоді дрімлюги миттю широко-широко роззявляють свого рота, ще й шиплять до того ж. Ефект раптовості, коли начебто з чогось сірого і непримітного на тебе із шипінням зненацька наскакує велика рожева ротяка, може справді врятувати дрімлюгу, і нападник піде геть. Принаймні успішність розмноження у дрімлюг є доволі високою.

Ходити по землі на своїх коротеньких ніжках дрімлюгам незручно, повністю опереним птахам це заважають робити довгі крила і хвіст. Тож вдень вони здебільшого сидять майже нерухомо на землі або товстій гілці. На тонких гілках, які вони хоч якось можуть обхопити своїми короткими пальцями, їх побачиш нечасто.

Повна латинська назва вже трохи знайомого нам птаха Caprimulgus europeus, що означає дрімлюга європейський. Власне, для науки його вперше описав Карл Лінней як птаха Європи. Проте трапляється він не тільки в Європейському регіоні. Дрімлюга звичайний, як його доречно називати у нас, заселяє всю помірну зону Євразії від Атлантичного океану до Забайкалля, а також Північно-західну Африку. Оселяється на сухих ділянках з рідкою травою в розріджених лісах, серед незагущеного чагарнику, на вирубках і просіках, у садах і на узліссях, не минає придатних для гніздування територій на окраїнах великих міст.

Дрімлюга належить до перелітних птахів, до нас повертається починаючи із середини квітня. Після прильоту з вирію на обраній для гніздування ділянці самець особливою піснею і шлюбним польотом намагається привернути увагу самки. Натхненний очікуванням зустрічі з самкою він демонструє своєрідний спів, щось на зразок ерррррррр… Кожна окрема пісня може тривати безперервно до 10 хвилин, і після певного відпочинку самець її знову повторює. Гоготанням таку пісню-крик навряд чи можна назвати, але, ймовірно, саме через неї дрімлюга отримав ще й назву гоготало.

Токування самця дрімлюги відбувається в густих сутінках, тому без необхідного знання навіть не здогадаєшся, що то пісня особливої птахи. Зазвичай, співаючи, самець сидить на якомусь присіді й поводить хвостом, розгорнувши його віялом. Тож разом із піснею застосовується й інший спосіб заволодіння увагою самки – показ білих плям на крайніх стернових перах, що в густих сутінках або світлі Місяця миготять як своєрідні ліхтарики. Пісню він може закінчувати вже у польоті з високо піднятими крилами, щоб показати білі плями і на махових перах. На додачу він зрідка ще й ляскає крилами. Так він показує самці увесь набір специфічних шлюбних ознак свого виду, ніби говорячи «Я свій. Не минай мене!». І котрась із самок залишається з таким залицяльником, щоб вивести з ним потомство.

Уже на початку травня самки приступають до відкладання яєць безпосередньо на землю чи товсту горизонтальну гілку дерева без мощення гнізда. Шкаралупа яєць доволі світла з темнішим візерунком, тому вони можуть вирізнятися на тлі субстрату. Проте дорослі птахи з винятковим захисним забарвленням накривають кладку і щільно сидять на ній. Зазвичай, у повні кладці два яйця, і відкладає їх самка з перервою у півтора – два дні. Виявляли гнізда дрімлюг і з 4–6 яйцями, але в таких випадках існувала ймовірність того, що в одне гніздо відкладали яйця не одна, а дві або три самки. Інкубація триває інколи до трьох тижнів, і оскільки дорослі птахи починають насиджування одразу після відкладання першого яйця, то пташенята у виводку є різновіковими, що помітно за їхніми розмірами. Такою особливістю насиджування дрімлюги подібні до денних хижих птахів та сов. Із совами вони також доволі схожі як через свою нічну активність, так і завдяки м’якості оперення та маневровому безшумному польоту. За класифікаційним порядком дрімлюгоподібних птахів розміщують одразу після сов, до яких дрімлюги подібні також тим, що рештки хітинового покриву комах вони відригують у вигляді ущільнених грудочок – пелеток.

Від моменту вилуплення до того часу, коли пташенята дрімлюги стають здатними літати, минає майже три тижні. Самка припиняє годувати потомство раніше і починає відкладати та вигрівати другу кладку яєць, а самець сам догодовує пташенят першого виводка до дещо більше ніж місячного віку.


Дрімлюженята-пуховички просто-таки „розчиняються” на тлі сухої лісової підстилки із хвої та шишок. Фото Н. А. Пісулінської

У родині дрімлюгових птахів налічують приблизно 90 видів. Більшість з них поширені в тропічних районах планети. Однак декотрі з цих видів гніздяться у гірських регіонах, розташованих на значній висоті над рівнем моря, де у гніздовий період через погіршення погоди трапляються значні зниження температури повітря. З поверненням холоду і в похмуру погоду, коли знайти корм стає майже неможливо, дрімлюги цих видів здатні на певний час знижувати температуру тіла, уповільнювати свій метаболізм для ощадливого використання енергії. Вони стають наче непритомними, завмерлими і цією своєю особливістю є подібними до декотрих видів колібрі, які поширені у схожих районах тропічного високогір’я. Цим вони нагадують і наших звичайних серпокрильців чорних. Ймовірно, така схожість між певними видами дрімлюг і колібрі не є дивною, оскільки серпокрильцеподібні птахи, до яких належать і колібрі, за систематикою, стоять одразу після дрімлюгоподібних, що вказує на їхню близьку спорідненість. Впадати у стан заціпеніння з уповільненням процесів життєдіяльності здатен і наш дрімлюга звичайний. Принаймні це було встановлено в умовах неволі, коли після зниження температури навколишнього середовища птах перебував у стані непритомності протягом восьми днів без шкоди для подальшого його існування.

Живляться дрімлюги переважно літаючими комахами, активно здобувають їх за мінімального освітлення: у присмерковий час ввечері та вранці, у світлі місячні ночі. Великі очі птаха анатомічно чудово пристосовані для того, щоб добре бачити в умовах слабкого освітлення. У повній темряві кормова активність дрімлюг майже припиняється. Вони збирають комах також з рослин, поверхні землі та навіть води. Раніше на відкритих нічних стійлах скоту, навколо якого зазвичай скупчуються комахи, дрімлюг бачили найчастіше. Птахів приваблювали саме комахи як доступний корм. Людина ж у давнину через власну необізнаність створила злого духа із власне невинного птаха, назвавши його козодоєм, і довгий час вважала, що він шкодить скотині.

Можливо, вже мало хто вірить у той міф про кіз, та шкоди людина нині завдає дрімлюзі ще більшої, будуючи сучасні дороги. Бетоновані й асфальтовані шляхи стають пастками для дрімлюг, особливо наприкінці літа і восени під час їхньої осінньої міграції на зимівлю. За день покриття дороги нагрівається. Із заходом сонця температура повітря о тій порі суттєво знижується, а дорога ще певний час залишається теплою. Дрімлюги злітаються до доріг не так для того, аби посидіти на теплому покритті, як для того, щоб пополювати на комах, які скупчуються у потоках теплого повітря, що піднімається від розігрітого асфальту або бетону. Рухаючись на великій швидкості вечірніми шляхами, водії навіть не помічають, як від зіткнення з їхніми машинами гинуть дивні й милі птахи – дрімлюги. І це лише невеличкий сумний приклад того прикрого, як ми найчастіше чинимо з природою.

Відліт дрімлюг з районів гніздування починається вже у серпні. На останніх птахів можна натрапити в нас у середині жовтня. Мігрують вони лише вночі переважно поодинці або інколи розрідженими невеликими групами. Долають значну відстань, оскільки місця їхньої зимівлі розташовані у Західній і Східній Африці південніше пустелі Сахари.

Невідомий для більшості з нас невиразно забарвлений птах з дуже виразними очима. Чому він заплющує їх, побачивши нас? Може, остерігається, щоб ми не прочитали правду про себе в тих очах? Йому за нас соромно чи жаль нас? Власне, природі поки що частіше соромно і жаль нас, зважаючи на наше нерідко зневажливе ставлення до неї. Дрімлюга ж є її винятково досконалим творінням.