Ця зустріч відбулася 29 жовтня — того разу я знову приїхав у Стару Збур'ївку. А слід сказати, центрі Старої Збур'ївки є парк: один із найстаріших і найкрасивіших парків Херсонської області. Й ось у цьому парку я й побачив птаха розміром приблизно як галка. Й одразу ж зрозумів, що цей птах не простий, не з наших країв.

  Аж занадто незвично він виглядав — спокійні коричневі тони поєднувалися з білими смугами. Загалом, був він і непоказним, і ошатним водночас, навіть «франтовитим»! Окрім забарвлення, «гість» вирізнявся й своєю поведінкою: людей він боявся набагато менше, ніж місцеві пернаті. Обережність щодо людей — це, на жаль, характерна риса птахів, які мешкають у місцях із високою щільністю населення. А зустріч із цим самим населенням не обіцяє тваринам нічого доброго — ні дрібному птахові, ні величезному ведмедю. Щоправда, останніми роками у Західній і Центральній Європі шанобливе й гуманне ставлення до тварин стає нормою, й поведінка птахів і звірів там почала змінюватися. Але то — Європа...

Через день, 31 жовтня, я знову побачив «гостя». Звісно, це був не той самий птах, котрого я стрінув у Старозбур'ївському парку, але того ж виду. До того ж, він був не один: на краю парку в Голій Пристані (той, що ближче до річкового порту) двоє франтовитих нетутешніх пернатих живилися в траві й на деревах. Людей вони майже не боялися: до одного вдалося підібратися на 2 метри! (Підбирався я з метою винятково мирною: фотографував).

А прийшовши додому, взяв-таки визначник, щоб перевірити, хто ж це в нас об'явився. Виявилося — горіхівка, птах із родини воронових — тієї, в якій галки, граки, ворони й круки. Мешкає горіхівка в хвойних лісах, тому в Україні гніздиться тільки в Карпатах і на північному сході Полісся. Набагато більше її в сусідів: у Росії, Білорусії, на півночі Європи. А загалом вид розповсюджений дуже широко: до північного сходу Китаю, Японії, Примор'я і Камчатки. Горіхівкою (кедровка, рос.) її назвали недаремно — цей птах дійсно живиться насінням хвойних рослин: кедрової сосни (у Сибіру) і ялини. Так що і в Старій Збур'ївці, і в Голій Пристані ці пернаті зустрілися мені не випадково: саме в тих місцях парків ростуть хвойні дерева. А в траві лежало їх насіння.

І колеги-зоологи, і спостережливі місцеві мешканці минулої осені й зими вже не раз бачили цих птахів на півдні України: і в передмістях Херсону, і навіть біля Чорного моря — в Очакові, наприклад. Тому закономірне й питання: чому ці північні птахи з'явилися в наших широтах?

Як виявилося, в цього виду такі кочівлі час від часу трапляються. Останнього разу це сталося понад 20 років тому, в 1985-му. А причина таких міграцій — неврожай корму: насіння кедрової сосни. Для цієї рослини, до речі, такі неврожаї характерні. А якщо трапляються ще й неврожаї насіння ялини, то горіхівки подаються в дуже далекі мандри: щоб вижити. Особливо це характерно для сибірських горіхівок, адже бувало, вони долітали до Західної Європи!

Тож поява горіхівок — це відголосок драми, що трапилася в далеких північних лісах. Там, де кедр (як часто називають кедрову сосну) — годувальних усього живого. Якщо неврожай його насіння (горішків) — біда! Гинуть білки, бурундуки, соболі, які ними живляться. А бурі ведмеді не впадають у сплячку, оскільки їм нічим запасти жиру на зиму, й стають шатунами — смертельно небезпечними для всього живого.

Шановні земляки, зустрівши гарних і довірливих птахів, не ображайте їх: не стріляйте, не кидайте камінням і не ловіть! Поставтеся до них, як до тих, хто потрапив у біду.

До того ж, є ймовірність, що частина горіхівок може в нас залишитися й загніздиться — в соснових лісах і парках. І тоді в нашому степовому краю з'явиться новоселець: красивий і «природний» — якого ніхто спеціально не завозив. Імовірність ця, звісно, невелика, але... А раптом? Поживемо — побачимо.