Перед самим ранком, трохи затримавши світанок і не давши змоги зорі розгорітись, густий, збитий незримими клубами туман ліг на землю, втопивши все, що росло і стояло на ній. Дрібними намистинками осідав він на тенетах ще не бадьорих павученят, великими краплями зависав на оголених гілках ... Але ось тьмяний-білим колом завидніло ранішнє сонце, і тут же, стаючи дедалі рідкішим, сам собою без вітру став зникати туман, а разом з ним зникала і тиша. Автоматними чергами прострекотіли в сосняку сороки, загомоніли біля клуні горобці, а зверху долинув гавкітливий голос галок. Там, у чистій, немов ретельно вимитій блакиті, набравши висоту, вже летіли, взявши курс на південний захід, довжелезні грачині каравани, і в кожному, як попутники, кілька галок. І самі собою спливають у свідомості рядки: «Пізня осінь. Граки відлетіли. Ліс оголився, поля спорожніли ... »



Саме перельотом граків після падолисту, майже на світанку зими, завершується в наших краях грандіозний переліт пернатих. Може ще пролетіти запізнілий гурт гусей, трапитись на узліссі зграйка дроздів, але після граків немов би остаточно порожніє холодне осіннє небо. У цих зграях тільки дорослі птахи, які ще влітку розлучилися зі своїми нащадками. Перед відльотом вони довго вранці навідувалися в свої граківники, і було в їх поведінці трохи весняного. Але вдень, розсипавшись на порожньому, поруділому косогорі, вони в своїй мовчазній непорушності нагадували паломників на відпочинку. До вечора зліталися на місце спільної ночівлі, поки не настав той день, коли невідомий нам сигнал сповістив: «Час настав!» Тільки з року в рік дедалі коротшим стає осінній шлях граків. Немов стали забувати птахи ті місця, де зими теплішими, аніж на їхній батьківщині. А багато хто з нас, міцно тримаючи в пам’яті, що грак - птах весняний, зустрівши його взимку, приймають то за ворону в одноколірному вбранні, то за очільника всієї чорної родини - крука.

Так, були і залишаються граки гінцями весни. Але ось уже приблизно років сорок межа їх зимівель невпинно відсувається в напрямку весняного перельоту, на північний схід. Чимало їх стало справжніми домосідами, які цілу зиму лишаються біля своїх гнізд. У погожі дні такі пари довго сидять поруч із засипаними снігом, обважнілими спорудами. А іноді, як було особливо теплого грудня 1982 року, вони ж беруться за ремонт і навіть будівництво нових гнізд, однак без старанності, властивої весняним роботам.



Зимовими мешканцями помірної зони України та Росії вже не сотні, а тисячі граків, які за достатку поживи досить непогано переносять довгі ночі з тридцятиградусний мороз. Правда, для таких холодів вони одягнені трохи гірше, аніж ворони, і тому вранці, покинувши місце ночівлі, ще довго сидять на деревах, підставляючи скупим променям сонця немов посивілі за ніч спини: це інеєм намерзлось на вороному пері пташине дихання.

Така зміна поведінки граків стала причиною одною перелітного парадоксу - навесні в чималу кількість своїх оселищ, що розташовані на північний схід від місць зимових скупчень, гніздові птахи прилітають раніше, ніж в граківники, розташовані південніше.

Коли в кінці зими здіймається з місця велика, кількатисячна зграя птахів, зимівник граків, безладна колона розтягується на два, а буває й на три політні години. Майже безперервним потоком, що не згущуючись і не перериваючись, летить ця суперзграя спочатку вся в одному напрямку, а з наближенням до рідних гніздівель відвертають від неї великі і малі загони, приліт яких ніде не залишається непоміченим. «Граки прилетіли!» Їх галасливе плем’я мало не з першого дня береться за гніздові справи і немов би не впізнає тих одноплемінників, які тут зимували, але трохи забарилися з відльотом.



Як і більшість колоніальних птахів, граки надзвичайно прив'язані до місць гніздування. Вони не люблять великих, глухих лісів і ніколи не селилися в них, здавна вважаючи за краще сусідство з людиною. Десяток осокорів і кленів на маленькому кладовищі, кілька верб на березі ставка або беріз на околиці, липова алея в старому парку - ось і все, що було потрібно їх громаді. Тепер-то грачам селитися стало куди простіше. Вздовж залізничних і шосейних доріг, по полях витягнулися захисні лісові смуги, в яких міцно облаштувалися князівства граків. Годяться для гнізд не тільки дерева. У перші повоєнні роки граки мостили гнізда в балкових нішах на цегляних стінах згорілих будинків. А коли залізниці країни переходили на електричну тягу, птахам до смаку припали ажурні металеві опори і ферми, до яких подвешивались дроти контактної мережі.

У граків настільки сильна прихильність до місць, обраних першими поселенцями, що вони і до цього часу живуть там же. Розрослися міста, і, щоб прогодувати пташенят, доводиться нинішнім мешканцям міських граківників літати туди, куди їх предки і не заглядали. Але ніяк не хочуть ці містяни переселятися ближче до полів. У багатьох гніздах перші прутики давно зотліли на трухлявину, від щорічної добудови вони стають непомірним тягарем для дерев, обламуючи товсті гілки. Два, три гнізда і більше можуть бути побудовані так близько один до одного, що видаються знизу однією спорудою, а самки грака, які сидять на яйцях, можуть дотягнутися одна до одної дзьобами. Бували випадки, коли на одному дереві (ясені) на гілках було 96 грачиних гнізд. І це, звісно ж, не рекорд. У степових, малолісних районах не так вже й рідко уперемішку з граками поселяються чаплі і сокіл-балабан, а в закинутих гніздах граків виводять своїх малюків кібчик, боривітер, крижень. У щілинах між сусідніми гніздами облаштовуються горобці.



Громада граків - дуже стійке утворення, в якому багато птахів знають один одного в обличчя. Доросле населення великого граківника на перельотах і зимівниках не змішується навіть з сусідніми колоніями. Пташині земляцтва продовжують існувати в багатотисячних збіговиськах вороння, яке злітається восени у великі міста. Вони не розсіюються навіть за надзвичайних подій, при панічних нічних переполохах, що викликаються або святковими феєрверками, або навмисною стріляниною. Навесні, повертаючись на батьківщину, колонія може вирушити в шлях і сама по собі, але частіше за цілком, коли рушає з місця весь величезний зимівник, вливаючись в загальний потік. Однак, підлітаючи до своїх гніздівель, вона залишає попутників, немов випадкових знайомих.

Але якщо жити в обжитому граківнику через чиїсь утисків стає не під силу, то населення колонії не розлітається хто-куди в пошуках нового, безпечного місця, а здіймається з гніздівель всім скопом. Переселенці вкрай рідко приєднуються до інших поселень. Вони засновують власні, тулячись іноді в таких насадженнях, в яких ростуть ще деревця, а не дерева. Грак здавна заслужив добре до себе ставлення. Весняний і осінній супутник орача, він рятує чималу частку врожаю, знищуючи чотириногих і шестиногих шкідлників полісів. У одного з граків, що летіли з кормом для пташенят, під язиком було набито півсотні-клопів черепашок і ще кілька жуків і метеликів. У іншого в роті був клубок з двохсот гусениць совки. Не проґавить грак нагоди схопити миша, хом'яка, полівку. Навесні 1956 року в Кам'яному степу граки тамтешніх колоній виловлювали до десяти тисяч сірих полівок за день. Коли в дібровах починає злодействовать дубова листовійка, оголюючи тільки дуби, які щойно розпустились, граки прямо по-синичому збирають гусениць з гілок.



Взимку їдять що трапиться. Потроху крадуть поживу у запасливих ворон, підглядаючи, куди ті ховають про запас зайві шматки. Потроху починають і самі приховувати те, що не можуть з'їсти на місці або забрати з собою. Тільки роблять це не просто невміло, а як вийде, іноді засовуючи всі шматки в одне місце поруч з тим, де знайшли їх. А потім сваряться один з одним, тому що кожен вважає себе одним єдиним господарем захованого.