Вид – Гуска мала (Anser Erythropus) Рід – Гуска (Anser) Родина – Качкові (Anatidae) Ряд – Гусеподібні (Anseriformes)

Середовище існування

Заселяє мала гуска північну частину тайги, лісотундру і чагарникову тундру від Кольського півострова до Анадирської затоки. Зимує в Західній Європі, Малій Азії, Південно-східному Закавказзі, в країнах Південно-східної Азії. Неперервна смуга гніздування малої гуски зараз розпалась на ряд ізольованих фрагментів. В Україні під час міграцій зрідка трапляється по всій території, регулярніше в Північно-західному Приазов’ї, де обмежено може залишатися і на зимівлю. Також зрідка зимує у південній частині Сивашу. У багатьох місцях, де гуска колись була звичайною, тепер вона вже не трапляється. Гніздовий біотоп малої гуски досить різноманітний. Трапляється цей вид не тільки в тундрі, але й у пониззях гірських річок, у передгір'ях на уступах гірських схилів, які рано віддають; на гірських озерах, заходячи навіть в альпійську область і займаючи скелясті кручі; часто селиться в місцях багатих на проталини на початку весни, де потім розвивається рясна трав'яниста або чагарникова рослинність, але гніздиться і на місцях, покритих рідко розкиданим камінням. Зимовий біотоп - відкриті простори з широким кругозором та багаті на поживу, а також степи й морські узбережжя.

Опис

Довжина тіла – 51–60 см
Розмах крил – 121,5–134 cм
Вага – 1,3-2,3 кг

Верхня сторона буро-сіра, нижня -біла. Голова темно-бурувато-сіра, чорніша на межі з білим оперенням. Лобова смуга біля основи наддзьобка біла шириною 20-30 мм. Спина буро-сіра, поперек аспидно-сіра. Дрібні покривні крила попелясто-блакитні з сірим відтінком. Середні такого ж кольору, але вершинна половина кожного їхнього пера з бурим нальотом. Великі - бурі з вузькими білими вершинами. Зовнішні першорядні махові з темнішими вершинами. Внутрішні першорядні і зовнішні другорядні махові буро - чорні і на складеному крилі дають буро-чорне дзеркальце. Стрижні всіх махових білі, чорніші до вершин. Воло, груди і боки тіла буро-чорні зі світлими облямівками пер. На грудях неправильні чорні плями. Черево й підхвістя білі. Стернові чорні з білими вершинами і білими бічними облямівками.

Спосіб життя

Практично половина життя цих гусей проходить в перельотах: весною — на північ, до місць розмноження, восени - на південь, на зимові квартири. Весняна і осіння міграції в цілому займають півроку. Загальна відстань, яку щорічно долають гуси, складає 7-8 тис. км. Мігрують малі гуси довгими кидками по 1-1,5 тис. км, між якими вони роблять тривалі зупинки для відновлення сил. Весняна міграція в Україні з середини березня до початку травня. Восени з’являється в середині або кінці вересня. В Азово-Чорноморському регіоні трапляється до грудня. За характером живлення гуска мала є суходільною гускою. Раціон виду складається з рослинною їжі. На півночі це хвощі, пухівка, осока та деякі злакові. На зимівниках пасеться на полях, поїдаючи люцерну і овес. Пташенят водить по злаково-осокових і різнотравних луках, в чагарниках на берегах водойм. зернами різноманітних диких і культурних рослин (хрестоцвітих, гречкових, злаків), а також молодими пагони злаків. Влітку включає в раціон дрібних безхребетних. Незважаючи на назву, насіння проса практично не їсть. Пташенят вигодовує комахами і їх личинками, павуками, рідше дрібними равликами. Охоче пересувається в пошуках поживи разом з горобцями, в'юркових та іншими вівсянками.

Розмноження

Гніздо гуска мала зводить посеред тундри, серед чагарників, або ж на скелях в гірському ландшафті, споруджуючи його на проталинах поблизу води. В гніздах з нещодавно відкладеними яйцями зазвичай міститься мало пуху і, навпаки, в них багато моху. У міру насиджування кількість пуху дедалі більше. Гуска мала відкладає 4-6-8 гладких дещо блискучих світло-жовтих яєць. Надалі забарвлення яєць набуває нерівного вохристо-бурого кольору. Інкубаційний період триває від 25 до 28 днів.

Протягом останніх 50 років світова популяція гуски малої невпинно зменшувалась, і зараз вона знаходиться на критично низькому рівні. Загрозлива ситуація склалася значною мірою внаслідок полювання на малу гуску у місцях її зимівлі і перельоту. Іншими загрозливими чинниками для виду є спотворення біотопів у місцях зимівлі (через стрімкий розвиток так зв. туристичної галузі, незаконну забудову водойм, ведення сг без врахувань проблем довкілля), отруєння хімікатами на місцях зимівлі, винищення під час линяння на місцях гніздування, розлякування птахів у репродуктивний період. Для збереження виду необхідним є проведення роз’яснювальної роботи з мисливцями, сувора боротьба з браконьєрством, надання охоронного статусу місцям гніздування та зимівлі гуски малої, впровадження природо відповідних методів сільського господарства. Мала гуска перебуває під захистом Червоного списку МСОП (статус - вразливий), Червоної книги України (статус - вразливий), Бонської та Бернської конвенцій, Угоди AEWA та Директиви ЄС про захист диких птахів.