Кеклик (Alectoris chukar)
![]() |
Вид – Кеклик (Alectoris chukar) Рід – Кеклик (Alectoris) Родина – Фазанові (Phasianidae) Ряд – Куроподібні (Galliformes) |
Середовище існування
Кеклик поширений на гірських масивах від Балканського півострова на заході до Китаю і Гімалаїв на сході. В Україні інтродукований для потреб мисливського господарства. Середовищем існування даного виду є скелясті місцини, з розсипами каміння, порослих чагарником і густим травостоєм. До Криму кекликів вперше було завезено в XIX столітті з Середньої Азії для акліматизації. Однак браконьєри швидко винищили жалюгідну жменьку цих птахів. Вдруге завезли кекликів в 1947 році, проте результати також були невтішними. Втретє цих милих на вигляд птахів випустили в 1961 році, й цього разу птахам вдалося прижитися. Ареал цього птаха розширився від Алушти до угідь Феодосійського району, а з іншого боку півострова від Бахчисарайського району до Севастополя. Спроби акліматизації кеклика в інших регіонах України (Херсонській області) в середині ХХ століття зазнали невдачі.
![](pictures/keklyksv/ser_m.jpg)
Опис
Довжина тіла – 32–35 см
Розмах крил – 46 – 53 см
Вага самця – самців 450—750, самок 350—550 г
Уся верхня сторона тіла попелясто-сірого кольору, світлішого на голові, темнішого на спині і надхвісті, з сильним рожево-винним відтінком на верхній частині спини і на зашийку. Через лоб, око, над щоками і по боках горла до вола тягнеться чорна смуга, що відмежовує світло-вохристі горло і щоки. Груди попелясто-сірі, на боки вола заходить із зашийка рожево-винний відтінок. Черево і підхвістя вохристі; на боках тіла чіткі широкі чорні і вохристі поперечні смуги. Махові пера сірувато-бурі, на зовнішніх опахалах є вохристий колір. Середня пара стернових пер сіра, решта — каштаново-руда. Дзьоб і ноги червоні. Дорослі самці і самки забарвлені так протягом цілого року. Самець відрізняється від самки тільки шпорою (або невеликим горбочком) на цівці.
![](pictures/keklyksv/opys_m.jpg)
Спосіб життя
З настанням весни зимові зграї кекликів розпадаються і птахи розбиваються на пари. Ці пари селяться на кам'янистих гірських схилах з рідкою рослинністю, на осипах, скелях тощо. Вгору кеклики поширюються майже до межі вічного снігу. Ще в період розмноження, в червні, у дорослих птахів починається линяння, яке триває до вересня. У молодих птахів линяння закінчується звичайно в кінці серпня, і після цього їх за забарвленням не можна відрізнити від старих кекликів. Виводки кекликів восени збираються у невеликі зграї, які тримаються в місцях гніздування, і тільки тоді, коли випаде глибокий сніг, птахи спускаються з гір або перелітають на схили, де менше снігу. Живляться кеклики різною їжею. В теплу пору року вони, крім рослинної їжі, споживають багато прямокрилих та інших комах, молюсків тощо. З рослинної їжі вони їдять не тільки насіння, зокрема бобових трав, але й листочки, пагінці, квіти різних рослин. Зимою вони живляться переважно рослинами, які зберігаються зеленими під снігом, здобуваючи їх там, де сніг розгребли гірські копитні тварини.
![](pictures/keklyksv/sp_m.jpg)
Розмноження
Самка будує гніздо на землі під кущем або між камінням на гірському схилі і відкладає туди 9—12, рідко більше яєць. За деякими даними, самка будує два гнізда і відкладає дві кладки яєць; першу з них насиджує самець, другу — самка. Так чи інакше, але самець бере участь у насиджуванні яєць. Через 24—26 днів після початку насиджування з яєць вилуплюються пташенята, які незабаром залишають гніздо. Маленькі пташенята швидко бігають і при небезпеці чудово ховаються між кущиками трави і під камінням. Вони живляться переважно тваринною їжею — різними комахами, павучками тощо. В разі появи чужинця самка самовіддано, удаючи хвору, відводить його від пташенят. Початок розмноження припадає на березень — квітень, але гніздовий період дуже розтягнутий. Яйця в гніздах ке кликів можна знайти від другої половини квітня до кінця липня, коли пташенята ранніх виводків вже досягають розмірів дорослих птахів.
![](pictures/keklyksv/rozm_m.jpg)
![](pictures/keklyksv/rozm2_m.jpg)
Охорона
Серед загроз кеклику слід назвати надмірне полювання та браконьєрство (через ці фактори було втрачено популяцію в Криму в кінці ХІХ ст.), епідемічні захворювання, надмірний випас худоби та занепад традиційного гірського сільського господарства.
![](pictures/keklyksv/ox_m.jpg)