В авестійському календарі древніх аріїв п'ятий рік (1910, 1942, 1974, 2006...) належить лелеці. Цей птах( уособлює передбачення, медитацію, піднесеність, слідування законам неба. Чого прагне лелека? Він хоче знайти успіх у мандрівках, які для цього птаха скоріш за все не фізичні прогулянки, а духовні. Дуже любить робити відкриття. Вчитися чомусь новому. Чого уникає лелека? Будь-яких спокус поставити свій талант на шлях руйнування. І нарешті найголовніше — ці птахи приносять до нас на своїх крилах весну і звісно діточок-немовлят. 

В Україні зустрічається два види лелек. Усім нам із вами більше відомий лелека білий, котрого в Україні ще називають чорногузом, буслом, гайстром... Чорна гузка — це задня хвостова частина тіла. Але в чорногуза хвіст насправді білий, що добре помітно в польоті. В чому ж загадка? В білого лелеки чорні кінці крил і в складеному стані здається, що вся задня частина тіла птаха чорна. Лелеки надзвичайно популярні в народі птахи. Усім відомо, що завдяки їм народжуються в нашій країні діти, бо саме вони, тримаючи в дзьобі зав'язану хустинку чи конверта, приносять новонароджених у капусту, де їх потім і знаходять майбутні мами. Зазвичай так нам розповідали в дитинстві, коли ми цікавилися як з'явилися на світ ми і наші брати з сестрами. Старожили кажуть, що останнім часом стало менше лелек і впала народжуваність в Україні.



Лелека мав усі підстави стати українським національним птахом. Якщо поглянути на всі відомі нині герби українських міст, то з'ясується, що найчастіше на гербах зустрічається саме лелека. Лелекам присвячено просто неймовірну кількість різних легенд і оповідок. Кілька років тому мені вдалося почути дуже цікаву легенду про походження назви «Лелека». Виявляється, що в слов'янського бога кохання Леля було два священних божих птахи. Один із них — білий чорногуз або «Лелека», а інший —- «Леляк». Леляком звали дрімлюгу або козодоя. На честь Бога Леля названо «Лельчицьку» землю, що лежить на північ від Поліського заповідника (Лельчицький район Білорусі).

Наші уявлення про лелеку досить давні й архаїчні — це «Світ древніх Вед-Сказань, глибини мислі-мудрості Тисячолітні». У навколишніх біля Поліського заповідника селах найбільш відома легенда про лелеку — це сказання про Першо-Бога і Першо-Людину. Цей народний переказ був дещо літературно оброблений Миколою Брицуном і далі його подано у викладі автора.



***

«Давно-прадавно те було. Не за нашої пам'яті, батьків і дідів наших. А було з нащада — начала Світу. Після Потопу Великого зосталися Бог і Людина. Був Бог, Володар світу, був чоловік, Першо-Людина. Покликав Першо-Бог Чоловіка сущого до себе. Прийшов Чоловік до Бога і жде, що Бог загадає робити. От Бог і каже:

- Чоловіче! Покликав я тебе одне велике діло зробити, од одного тебе доля Світу залежить. Чи зробиш усе, як загадаю я тобі?
- Зроблю Праведний Боже! — одказує Чоловік.

От Бог і каже:

- Бачиш отой Мех, великий да важкий?
- Бачу, Боже! — каже Чоловік.
- То возьми того Меха, — каже Бог далі, — да занеси на Край Світу, да кинь у Глибоке Провалля! А нести Ти будеш, Чоловіче, то не заглядай у Мех, що б то по дорозі не було з Тобою, як би ти не захотів у Мех той заглянути. Біда Велика з Того може бути!
- Зроблю, Великий Боже, як приказуєш!

Узяв той мех великий закинув собі на плечі та й поніс на Край Світу. Несе та й несе, втомився. Кілька разів сідав одпочивати. Дивився на мех і думав: «Ну, що у тому меху може бути?»

А як підніметься знов на ноги, закидає мех, на плечі, ніби в тому меху ворушиться живе... Прийшов Чоловік до Краю Світу, скинув важкого меха долу, витер чоло, сів і думає: «Послухав Бога я, Чоловік Сущий, прийшов на самий Край Землі, скину цей Мех за Край Землі в Бездонну Пропасть. І ніколи не буду знати, що в том Меху було. Не видержу і гляну в середину Меха хоч одним оком. Узнаю, що Володар Світу, Великий Бог ховає од Чоловіка Сущого на Віки Вічні.»

Шморгнув Чоловік зав'язку. Мех розкрився і оком не успів моргнути Чоловік Сущий, Полізло з Меха гаддя усяке — вужі, гадюки, жаби, усяка друга нечисть із Меха так і преться... по всій Землі розлазиться.



Злякався божий Чоловік: «Якого горя світу, Богу наробив я? Як перед Богом тепер стану! Що скажу Святому Богу?» Кинувся збирати гаддя руками... Стомився... У Журбі Глибокій присів: «Голими руками його не визбирає Людина Суща!»

Вертає Чоловік до Бога Праведного. От Бог Великий питає Чоловіка:

- Чоловіче Сущий! Волю виконав мою? Заніс важкого Меха на Край Світу?
- Заніс! — мовить сумно Чоловік.
- Чи кинув Меха у провалля? — питає далі Бог.
- Не кинув, Святий Боже... Хотів поглянути, що в Меху ти приховав од мене, Великий Боже! Хотів поглянути, що в середині Меха, а з нього як полізло всяке гаддя...

Бог і каже:

- Що ти, Чоловік Сущий, наробив! Гаддя, яке я з усього Світу визбирав, щоб Тобі добре на Землі жилося, на Землю випустив! Зробив велике Горе Собі й Мені.

Повів рукою Бог, на чоловіка глянув. Чоловік, махнув руками, мов птах крильми... стрепенувся, бо Крила виросли... вже Буслом став. Розкрив бусел широкі крила, махнув, злетів та й полетів... на ближнее болото... гаддя, жаб ловити. Так Чоловіка-Неслуха Великий Бог скарав, прорікши: «Будеш увесь свій вік гаддя збирати! Людиною не станеш до тих пор, поки усе гаддя ти не збереш! Будеш віки збирати Ти, Діти Твої і Все Твоє Потомство... І буде так з Начала і до Кінця Світу». З тих пір тулиться Бусел до Людини, бо був Людиною та птахом став. Люди жаліють Бусла, шанують як Предка свого, що хотів дознати Таїну Світу та добув покару. Люди, старі й малі, не рушать гнізд Людини-Бусла. Бо то великий Гріх»

*** .



До чорного лелеки, на відміну від білого ставлення у легендах було різним і не завжди доброзичливим. Інколи за чорне оперення і відлюдкуватість його відносили до «темної нечистої» сили. Але один переказ із Овруцького району Житомирської області оповідав про інше

«... Раніше жив тільки білий лелека. Жив собі на хаті в доброго чоловіка. Все було на добро в цьому господарстві. Л в сусіда не селилися птахи і не було щастя в хаті. Позаздрив сусіда на теє благополуччя і вирішив спалити хату. Коли загорілася хата, білий птах із пташенятами кинулися гасити пожежу і кликати людей на допомогу. Пожежу встигли загасити. Хата і гніздо лишилися цілими. Коли зійшлися люди, то птах і накинувся на підпалювача-сусіда. Заздрісник казав, що хату запалив лелека, а птах навпаки вказував на кривдника. Так і народилася на світ легенда про те, що лелеки можуть хати палити. Гірко стало на душі в святого білого птаха... Після цього почорнілий обпалений птах оселився в глухому лісі самітником. А опалене чорне оперення від пожежі лишилося назавжди, як і обережне недовірливе ставлення до людини. Птах боїться, що хтось із людей можливо повірив у те, що саме він підпалив хату і хоче йому помститься. А голос лелека з того часу надірвав і втратив назавжди. Нині він тільки й здатен, що лише клацати дзьобом.»

Відрізнити чорного і білого лелек у природі зовсім нескладно. Чорний лелека має чорне оперення голови, шиї і верхньої частини тіла. Дзьоб і ноги у дорослих червоного кольору. У молодих птахів чорне оперення не має зеленуватого полиску, а дзьоб і ноги зеленувато-жовті (оливкові). Звуки птахи подають зрідка, тому і виникла легенда про те, що дорослі птахи не мають «голосу». Молоді птахи можуть тріскотіти дзьобами та видавати хрипкі, грубні звуки.



Чорний лелека гніздиться в лісовій зоні Європи й Азії. В Україні зустрічається в Карпатах, на Поліссі. Але відмічають локальні місця гніздування і в зоні лісостепу. Під час міграцій трапляється й у інших місцях України, зокрема на узбережжі морів. Найбільша кількість гнізд виявлена на Поліссі: у Волинській, Рівненській і Житомирській областях. Оскільки населення добре визначає ці види в природі, багато орнітологів проводили серед людей анкетні опитування і нині чисельність і поширення виду в Україні добре вивчені. Чорний лелека гніздиться в лісах, поблизу боліт, річкових заплав. У районі Поліського заповідника чорні лелеки часто влаштовують свої масивні гнізда на дахах бортей — вуликів-колод для диких бджіл. Взимку після осінніх дощів або під вагою снігу такі гнізда часом падають на землю. В таких випадках на цьому дереві треба влаштувати штучну гніздову платформу ще до прильоту птахів і лелеки обов'язково збудують на ній гніздо. Такий випадок стався одного разу в Поліському заповіднику і птахи облаштували гніздо на штучній платформі. Свої гнізда птахи використовують упродовж багатьох років поспіль.

Статевої зрілості досягають лише на третьому році життя. У кладці птахів 2-6 яєць (у середньому 4). Насиджує кладку переважно самка протягом 32-34 днів. Пташенята-пуховички повністю білого кольору. У двомісячному віці — на початку липня молоді починають літати. Живляться птахи майже винятково тваринною їжею: рибою, земноводними, комахами, дуже рідко мишоподібними гризунами, плазунами, птахами. У порівнянні з білим лелекою чорний більше вживає риби.

Свого часу точилася дискусія — зростає чи спадає чисельність чорного лелеки в певних біотопах або регіонах і як на неї впливає меліорація земель, осушення боліт (створення сітки осушувальних каналів — непоганих кормових біотопів для цього виду) і спрямлення русел рік. Загалом ситуація з цими видами порівняно благополучна і не викликає особливого занепокоєння. Щодо заплав спрямлених річок Полісся, то тут стан справ геть протилежний. Адже після спрямлення русла зникає заплава зі старицями і чисельність виду зменшується. Я багато кілометрів проїхав на велосипеді й пройшов долинами річок Полісся і завжди чисельність чорного лелеки на неспрямлених ділянках річки була вищою, ніж там де «пройшла меліорація». Чорного лелеку занесено до Червоної книги України (рідкісний вид).