Самець шишкаря ялинового

Високий урожай насіння ялини, коли дерева як новорічними іграшками обвішані великими золотавими шишками, трапляється далеко не щороку. І як вірна прикмета рясного плодоносіння хвойних - ще влітку з'являються зграйки шишкарів. З голосними лементами проносяться вони над лісом. Уже в листопаді всі хвойні масиви незвичайно не по-осінньому пожвавлюються. Яскраве сонце, створивши барвисте обрамлення для десятків гучноголосих птахів, перетворює похмуру обстановку пізньої осені у веселе свято. Не часто в природі таке буває. У шишкарів все не так, як в інших птахів. По-перше, вони не мають постійної території, на якій живуть і розмножуються, а рік у рік міняють місце свого перебування, поспішаючи туди, де вродила ялина. То птахи-кочівники облюбовують прилеглі ліси, то полетять за сотні кілометрів. По-друге, виводять пташенят шишкарі часто не навесні, а взимку, коли ще короткий день, тримаються морози, нерідкі заметілі й снігопади. Розмноження в них визначається не довжиною світового дня, як в інших птахів, а достатньою кількістю ялинового насіння, якого у врожайний рік визріває по кілька десятків кілограмів на гектар лісу. По-третє, чудовий спосіб, яким шишкар добуває собі корм. Важить він у середньому 40 г, а справляється із шишкою, що чи не перевершує його за розміром. Підвісившись до гілки, шишкар перекушує корінець шишки, перехоплює її дзьобом і, часто немислимо зігнувшись, витягає на гілку. Щільно затиснувши лапами шишку кінчиком нагору, птах починає обробляти її - засовує під лусочку кривий ножицеподібний дзьоб і розсовує щелепи. Лусочка відстовбурчується, і шишкар язиком витягає насіннячко за "крильце". З ялинки, на якій "працюють" шишкарі, сиплеться цілий дощ відкушених "крилець" і часто падають майже цілі шишки. Шишкар не дає собі праці вийняти все насіння до єдиного. Ледь почавши обробку шишки, він кидає її і відриває наступну. До 95% насіння лишається в шишках і падає на сніг. Ялинки з них, звичайно, уже ніколи не виростуть. Один час шишкаря за цю манеру навіть намагалися оголосити... шкідливим птахом. Він буцімто заважає поновленню ялини! Насправді це, звичайно, не так. Усіх шишок при гарному врожаї шишкарям, звісно, не скинути, вони в березні благополучно розкриються, з них вилетить крихітне насіння-планери й довго буде ковзати, підганятися вітром. Коли розтане сніг, воно потраплять на ґрунт і, якщо його ніхто не з'їсть, а умови виявляться сприятливими, проросте. 

Самка шишкаря ялинового

  А що буде з тим насінням, що залишилося в шишках? Воно збережеться в них ще рік, а то й два. адже в ялиновому лісі на землі завжди прохолодно й шишки не розкриються, насіння "законсервуються" в них, не втрачаючи поживної цінності. Коли скінчиться насіння поточного року, все лісове населення накинеться на ці упалі "кислі" шишки. Вони не дадуть пропасти багатьом дрібним звіркам, особливо білкам, для яких цей "аварійний" запас - справжній порятунок. Та й самі шишкарі будуть злітати за цими шишками на землю.

Гніздо шишкаря, зазвичай, розташоване на ялині, у стовбурі або в "лапі", воно щільне й товсте, але нічим принципово не відрізняється від гнізд інших дрібних птахів. Гілочки, луб'яні волокна, мохи - той же матеріал, що й у "літніх" видів. Пташенята лупляться опушеними не більше, ніж їх теплолюбні родичі. Вижити виводку в лютий мороз допомагає тепло дорослої самки, яка після відкладки першого яйця вже не сходить із гнізда, надаючи самцеві "право" годувати ялиновим насінням її й пташенят, що вилупилися. У тридцятиградусний мороз температура в гнізді шишкаря +38,8 °С! Тільки коли пташенята підростуть, самка починає ненадовго залишати їх, щоб покормитися. Тоді малята завмирають, тісно пригорнувшись один до одного, і впадають у заціпеніння: всі життєві процеси в них уповільнюються, подих стає слабким й повільним, температура тіла падає. Як тільки самка повертається, пташенята відігріваються. Така захисна реакція на охолодження. Молоді шишкарі, що залишають гнізда, відрізняються від дорослих птахів, особливо червоних самців, тьмяно-зеленим оперенням і прямим, не перехрещеним дзьобом.

Але не всі шишкарі гніздяться саме в лютому. За умови гарного врожаю окремі пари починають розмножуватися ще з осені, а протягом зими підлітають все нові птахи й теж приступають до гніздування.

Ялинове насіння - основна, але не єдина їжа шишкаря. Вони охоче лущать шишки сосни й модрини, обривають бруньки хвойних дерев, добувають комах, а також віддирають шматочки кори на зараженій малими короїдами ялині. Птахи дістають з-під її личинок і жуків.

Темно-червоний самець шишкар, що співає на ялині в косих променях неяскравого зимового сонця, надзвичайно гарний. А от саму його пісню чомусь не вважають гідної похвал. Ми не можемо із цим погодитись. Дзвінка, переливчаста, яка складається із численних округлих рулад, що перемежовуються сухим цокотом, задерикувата і оптимістична, вона надає неповторне зачарування застиглому на морозі лісу. Прислухайтеся до неї, гуляючи в зимовому лісі або лісопарку. Така можливість випадає не часто!

Найпомітніша особливість зовнішнього вигляду шишкаря - його дзьоб, кінчики якого перехрещуються. Стародавня легенда розказує, що коли Ісус Христос був розп'ятий на хресті, до нього прилетіли шишкарі й стали дзьобами виймати колючки з тернового вінця. Намагалися витягти й цвяхи, якими руки й ноги Христа були прибиті до хреста. Але це виявилося їм не під силу, і кінчики дзьобів птахів перехрестилися, а пір'я стало червоним, коли на нього попала кров Христа. За це в деяких країнах шишкарів кличуть "Христовими птахами".

Використано і перекладено статтю К. В. Авілової. канд. біол. наук