Вид – Могильник (Aquila Heliaca) Рід – Орел (Aquila) Родина – Яструбові (Ассіріtridае) Ряд – Соколоподібні (Falconiformes)

Середовище існування

Ареал могильника не суцільний і найбільше розірваний у південно-західному і північно-східному його краях. Ареал виду займає південь і середину Піренейського півострова, високі рівнини і передгір'я Атлаських гір на північному заході Африки, Кіпр, південну частину Європи, південь Молдавії та України Закавказзя, острівні ліси Західного Сибіру, Монголію, окремі території в лісостепових районах Забайкалля та північ Середньої Азії. В Україні могильник поширений в межах лісостепової, окремих частих степової зони, та в Кримських горах. Цей птах зазвичай гніздиться в старих високостовбурних лісах. В місцевостях з бідною деревною рослинністю могильник задовольняється при виборі гніздової ділянки невеликими ділянками лісу, групами дерев, навіть поодинокими деревами і низькорослими заростями, однак, тільки при наявності сталої і поживної кормової бази. Гнізда могильник будує на узліссях лісових масивів, а якщо в глибині їх, то поблизу великих лісових галявин або зрубів, іноді на окремих деревах біля узлісся.

Опис

Довжина тіла – 750–840 мм
Розмах крил – 1,8–2,15 м
Вага - 2,5–4 кг

Дорослий птах. Переважна більшість оперення верхньої частини тіла темно- або чорнувато-бура, але голова й зашийок світлі, вохристі, рудувато-вохристі, іноді солом'яно-жовті й навіть білуваті, причому від лоба поширюється на верхню частину голови темніша, коричнева або чорнувато-бура пляма («шапочка»). Над оком є вохриста смуга («брова»). На плечах і спині здебільшого є окремі білі пера або їх групи їх. Дрібні покривні пера при основі білі. Махові першорядні пера чорнувато-бурі, з сіруватими плямами при основі внутрішніх опахал. Надхвістя світло-буре. Верхні покривні хвоста вохристо-бурі, із світлими вохристими вершинами. Стернові темно-сірі, з темно-бурими плямами. Оперення нижньої частини тіла бурувато-чорне й темніше, ніж верхньої Оперення цівки темно-буре, але при основі пальців білувате або майже біле. Птахи в зношеному оперенні мають тьмяніше й світліше оперення. Райдужна оболонка світло-коричнева або блідо-жовта, іноді темніша в нижньому півколі. Восковиця, краї розрізу рота і пальці блідо-жовті. Дзьоб блакитнувато-темно-сірий, з чорними гребенем і вершиною. Кігті чорні. Самки й самці за забарвленням оперення не відрізняються.

Молодий птах має порівняно з дорослими строкатіше забарвлення оперення, особливо нижньої частини тіла. Пера грудей мають великі, широкі пристрижневі світло-коричневі або вохристо-коричневі, іноді рудуваті клиноподібні плями. Світлі плями є і на перах спини, плечових і покривних крила. На темно-бурих перах мантії у свіжому оперенні помітний металевий фіолетовий полиск. Видовжені пера гомілки й верхні покривні хвоста коричнювато-вохристі. Темні чорно-бурі рульові мають на вершинах широкі світлі вохристі облямівки та бліді сірі плями на внутрішніх опахалах. На плечах і спині білих плям не буває. Райдужна оболонка коричнювато-сіра. Восковиця, розріз рота і пальці яскраво-або оранжево-жовті, темніші, ніж у старих птахів.

Молодий птах

Спосіб життя

Рано навесні і протягом усього гніздового періоду могильник живиться переважно ховрахами і мишоподібними гризунами. У цей період раціон могильника складається майже виключно з ховрахів та мишоподібних гризунів. Могильник полює звичайно у відкритій місцевості — у степах, на полях, толоках, у передгір'ях, іноді на луках, біля великих озер, на великих лісових галявинах і зрубах. При полюванні вишукує здобич, ширяючи над мисливською ділянкою. Іноді можна бачити могильника і на землі: він незграбно, але відносно добре ходить. Мисливська ділянка у гніздовий період досить велика, іноді птахи здобувають ховрахів на відстані до 15 км від гнізда. Полює, зазвичай, один. Хапає тварин найчастіше з льоту, іноді після тривалого переслідування (зайців), робить і стрімкі кидки. Не такий рухливий і зграбний, як беркут, часто робить невдалі напади. Спійманих тварин убиває по-орлиному — стискаючи в пальцях і ламаючи хребет. Здобич переносить здебільшого в лапах, іноді у дзьобі. Поїдає тварин, шматуючи їх, але дрібних гризунів ковтає цілими. Крім гризунів, здобуває птахів, але менше, причому найчастіше на землі й молодих, восени водоплавних на воді. Часто могильника спостерігали на падлі, яке він поїдає навіть при наявності достатньої кількості тварин, яких йому було легко здобути.

Розмноження

На всій території України, крім Криму, могильник є перелітним птахом. На Південному березі Криму, у гірських лісах і передгір'ях, за даними могильник живе осіло. Перелітні популяції з'являються навесні в місця гніздування з середини березня до середини квітня. Зразу після прильоту пари птахів тримаються своїх гніздових ділянок і незабаром починають будувати або ремонтувати гнізда. Пара птахів, якщо її не тривожать, займає одне гніздо кілька років. Деякі пари мають на гніздовій ділянці два-три гнізда. Гніздо орел будує, як правило, сам, розміщує його звичайно на самій вершині: або на найвищому розгалуженні основного стовбура, або на кінцях кількох верхніх гілок, так що лоток гнізда виступає над кроною дерева. Більшість гнізд знайдено на дубах і соснах, окремі — на осиці й липі. Звичайно гніздо розміщується на великій висоті — до 27 м; найнижче розташоване гніздо було на висоті 8 м. Будують гніздо обидва птахи пари, але переважно самка. Нове гніздо будують, від двох тижнів до 19—21 днів. Основний матеріал для будування гнізда — гілки дерев різного розміру, які птахи збирають на сусідніх деревах, причому орел виламує гілку дзьобом і в ньому переносить до гнізда.

Зовнішня частина гнізда складається з великих гілок, серед яких трапляються діаметром 30 мм. Якщо гніздо будують в бору, то поруч з сухими гілками є й гілки з зеленою хвоєю. З наближенням до лотка гілки дрібнішають, а кількість зеленої хвої зростає. У шарах гнізда, близьких до дна лотка, звичайно є пучки трав'янистих рослин з грудками землі на коріннях і шматки сухого коров'ячого чи кінського кізяка з землею. Лоток влаштовується з відносно дрібних гілок, а в борах — переважно з гілок із зеленою хвоєю. Крім того, в лотках різних гнізд виявлено шматки кори дерев і лика, гною, газети, ганчірки, жмутки сухої трави, зволочини (коріння пирію, тощо), сухе листя, гілки із зеленим листям, орлині пух, різні контурні пера та пелетки. У деяких гніздах лоток досить плоский. У стінках нижньої частини гнізд часто будують свої гнізда горобці польові. Шлюбні ігри могильника нагадують шлюбні ігри інших великих орлів: птахи підіймаються в повітрі над районом гніздової ділянки на значну або велику висоту, самець злітає вище від самки, а потім падає до неї з частково складеними крилами; під час ігор птахи часто кричать. Пари постійні. Відкладання яєць розтягнуте (навіть у межах однієї місцевості) і триває від початку квітня до початку травня. Інтервал між відкладанням першого і другого яєць у кладці — не менш трьох діб. У повній кладці звичайно два, значно рідше — одне-три яйця. Насиджує переважно самка, частково і самець. Самка переважно і годує пташенят, а самець здобуває поживу. Пташенят годують дрібними ссавцями, здебільшого ховрахами, зрідка птахами й падлом. Різниця у розвитку молодшого і старших пташенят велика або значна, але випадки поїдання найслабкішого, очевидно, поодинокі. У виводках буває від одного до трьох молодих птахів, які покидають гніздо у віці близько 2,5 місяця і потім ще довго тримаються біля нього. Молоді птахи із гнізд вилітають, зазвичай, з останніх днів липня, але частіше в серпні. Старі птахи линяють з кінця квітня до пізньої осені, завершуючи цей процес взимку. З кінця вересня старі й молоді птахи зникають з гніздових ділянок, а в жовтні спостерігається посилений проліт, на якому, як і навесні, помічаються переважно поодинокі птахи й пари.

Охорона

Основними причинами зменшення чисельності могильника є вирубування ділянок старого лісу в місцях постійного гніздування, скорочення кормової бази (здебільшого ховрахів, спричинене знищенням цих гризунів людиною, включно із застосування хімікатів), безпосереднє цих птахів винищування людиною, в т.ч. «мисливцями» та малограмотними селянами, загибель птахів на ЛЕП. Для збереження виду необхідна сувора охорона лісів, створення заповідних територій в місцях гніздування, заборона використання пестицидів про гризунів, впровадження природовідновідних методів сільського господарства, просвітницька робота з населенням, сувора боротьба з браконьєрством. Орел-могильник перебуває під охороною Червоного списку МСОП (статус - вразливий), Європейського червоного списику, Червоної книги України (статус - рідкісний), конвенції CITES, а також Боннської та Бернської конвенцій.