Деякі птахи були створенні спеціально для поем. У Джона Кітса був соловейко, в Едгара Аллана По — крук. Життя бджолоїдки більше схоже на епічний роман, дія якого розгортається на кількох континентах, що вщерть переповнений сімейними інтригами, крадіжками, небезпекою, крутійством і сліпучою красою.

Бджолоїдка стрімко розтинає небо в яскраво-барвистому костюмі, зшитому ніби з клаптиків: каштанова маківка, чорна розбійницька маска, бірюзові груди і колір стиглої пшениці в оперенні горла. Саме такий ансамбль пасує птахові, що відмовляється від безпеки.

Залишаючись вірними своїй назві, бджолоїдки їдять бджіл (хоча вони також живляться бабками, метеликами, термітами, міллю — майже всім, що літає). Коли птах переслідує бджолу, він мчить як ракета з тепловим самонаведенням, повторюючи кожен трюк і виток своєї жертви. Після повітряної сутички, бджолоїдка повертається на свою гілку, щоб знеотрутити бджолу. Це жорстока та вміла операція. Стиснувши бджолу своїм дзьобом, птах сильно вдаряє головою комахи об один бік гілки, а потім потирає її черевцем об інший. Тертя призводить до оглушення й вже безголова бджола випускає токсини.

Це таки непогане життя, зростати бджолоїдкою Merops apiaster. Більшість бджолоїдок утворюють клани, що займаються вихованням молоді навесні та влітку на всьому поясі від Іспанії до Казахстану (невелика група виду існує також у Південній Африці). Сільгоспугіддя, поля й долини річок постачають різноманіття комах і їх виводків. Зграї бджолоїдок слідують за тракторами під час оранки посівних угідь. Коли птахи несподівано налітають на вулик чи рій бджіл, вони буквально обжираються — дослідники якось знайшли сотню бджіл у шлунку однієї бджолоїдки поблизу вулика. Деякі бджолярі відстрілюють птахів, вважаючи їх серйозними шкідниками галузі.

Європейські медоносні бджоли перезимовують, сидячи в вуликах, а отже пересихає головне джерело живлення бджолоїдок. Отож, наприкінці літа ідилічне життя молодих бджолоїдок завершується, їх клан розпочинає довгу, небезпечну подорож. Численні зграї бджолоїдок з Іспанії, Франції та північної Італії перетинають на своєму шляху Гібралтар і прямують через Сахару до зимових домівок у Західну Африку. Бджолоїдки зі східної Європи перелітають через Середземне море і Аравійську пустелю, аби перезимувати на півдні Африки. «Така міграція — надзвичайно ризикована стратегія,» — каже Хіларі Фрай (С. Hilary Fry), британський орнітолог, котра вивчала бджолоїдок понад 45 років. Наближуючись до Середземномор'я птахи усіляко намагаються уникнути зустрічі з соколами Елеонори, які полюють на мігруючих співочих птахів, аби прогодувати своє потомство. «Принаймні 30% птахів стане жертвою хижаків або інших чинників, перш ніж вони повернуться наступної весни до Європи,» — каже Фрай.

Тільки-но птахи з'являються в Африці, соціальний сезон починає набирати обертів на верхніх передачах. Самці бджолоїдки тримаються свого клану, тоді як самки полишають його, аби передати свої гени віддаленій спільноті. Своєрідними змішувачами в цьому процесі подекуди слугують трав'яні пожежі, ваблячи бджолоїдок із навколишніх околиць побенкетувати комахами, що рятуються від вогню. Народжені в Іспанії самці зустрічають самок, котрі з'явилися на світ в Італії, угорські птахи зустрічають казахських, паруючись на подальше життя. Приходить квітень, час вирушати до Європи. Однорічні самці повертаються до рідних домівок із новими подругами. Домівка — це зазвичай піщані урвища або береги річок, прострілені норами, овальними тунелями, завдовжки як нога людини і завширшки як кулак. Хіба цікаво розпочинати сімейне життя в захаращеному гнізді, тому бджолоїдки обминають існуючі нори й беруться рити свої власні. Вони довбнуть і шкребуть до 20 днів поспіль. Під кінець роботи птах переміщує 15-26 фунтів ґрунту — масу у 80 разів важчу від нього самого.

Сезон гніздування — це час сімейних союзів і інтриг. Представники родини Meropidae (Бджолоїдкові), котра налічує 25 видів бджолоїдок, відомі своїм спільним гніздуванням. У будь- якій колонії знайдеться чимало гніздових помічників — синів або дядьків, котрі допомагають вигодовувати пташенят свого батька чи брата. Помічники теж отримують вигоду: батьки з помічниками здатні забезпечити більше їжі для пташенят, аби продовжити лінію роду. Справа за малим: найняти помічника. Біолог із Корнельського університету Стівен Емлін (Stephen Hmlen), який близько десяти років вивчав поведінку бджолоїдки білолобої, сестри європейського виду, котра мешкає в Кенії, з'ясував, що вони часто вдаються до тактики «сильної руки». Виривши пору, самець бджолоїдки, як і годиться, розпочинає залицяння з підгодівлею — намагаючись вразити свою подругу смаковитою бджолою чи бабкою. Емлін і йото колега Пітер Врег (Peter Wrege) якось спостерігали батьків, котрі втручалися в справи свого сина, віднаджуючи його від подруги й з'являючись непроханими поміж пари під час залицянь. Якщо це не спрацьовувало, батьки могли й заблокувати вхід до синової нори, не даючи самці проникнути туди і відкласти яйця. Згодом деякі сини не витримували натиску й полишали власні спроби розмноження, перетворюючись на помічників біля гнізд своїх батьків.

Але не подумайте, що бджолоїдки такі безсердечні. Вони шукають помічників і серед самців, котрим через природні причини не вдалося звити своє власне кубельце. Проте крутійство та крадіжки не такі вже й рідкісні. «У таких колоніях трапляється майже все лихе, що можна собі уявити» — каже Фрай. Якщо самка залишає свою нірку, аби підживитися, туди може прокрастися інша самка й відкласти яйця — тактика обдурювання сусідів, щоб змусити їх виховувати чужинське потомство. Схоже діється й коли самець залишає гніздо без нагляду, інші самці можуть скористатися нагодою, аби спаритися з його самкою. Декотрі бджолоїдки вдаються до розбійницьких набігів, нападаючи на сусідів, що повертаються з їжею, поки ті не випустять комаху й злодій зможе втекти з награбованим геть.

Це коротке, але таке яскраве життя. Довгожителі-бджолоїдки живуть п'ять, іноді шість років. Суворість міграції, втечі від соколів уздовж усього шляху беруть свою платню з кожного птаха. А нині бджолоїдкам також доводиться конкурувати із пестицидами за комах і протистояти зникненню середовищ їх гніздування, адже русла річок перетворені на бетонні канали. Але ж яка історія: переслідування бджіл, нальоти на вулики, пожежі на пасовищах, інтриги за гнізда, перетин Гібралтару — все це лише впродовж кількох років. «Поширений у всьому ареалі мешкання,» — пишуть у польових визначниках птахів, але як несправедливо звучить ця інформація про такого сміливого, красивого птаха.