Книга розповідає про найпоширеніші види навколоводних птахів України. Про кожен вид подано опис зовнішності, особливості поведінки та турботи про пташенят. Окрму увагу приділено опису середовищ проживання видів та їх охорону.
Сучасні дані доводять, що поширення птахів – річ динамічна. У переважної більшості видів птахів обов’язково в якоїсь частині ареалу буде спостерігатись розширення або зменшення ареалу. Нещодавно в орнітологічному збірнику «Птицы бассейна Северского Донца» була опублікована серія статей, які проливають світло на процес розселення огаря на сході України в останні роки. Зведені в одному збірнику дані дослідників з різних областей дозволили скласти докладну картину того, яким чином ці птахи наново освоювали степові водойми після більш ніж сторічної перерви та визначити причини цього процесу.
Огар (Tadorna ferruginea) – це степова качка досить характерної зовнішності з переважаючим рудим забарвленням. Він пов’язаний зі степовими, напівпустельними та гірськими ландшафтами, гніздиться переважно в норах. Розповсюджений в теплих та помірних широтах від заходу Африки до сходу Азії, але основна маса птахів мешкає в центральноазійських степах. В історичні часи огарі були невід’ємним елементом ландшафтів степів території України, до кінця XVIII століття це був звичайний мисливський вид, м’ясо якого часто використовували для їжі запорозькі козаки. Але з кінця цього століття починається суттєве скорочення чисельності огарів, яке згодом набуло катастрофічних масштабів. В кінці ХІХ ст. огар в невеликій кількості залишався на гніздуванні тільки в південних причорноморських та приазовських районах, а також в степовому Криму. Скорочення його чисельності співпало з інтенсивним освоєнням та розорюванням степів, а також зі скороченням популяцій бабаків, в норах яких він гніздився. Зараз цей птах через свою невелику чисельність занесений до Червоної книги України з категорією «Вразливий».
Поширення огаря в Україні в 1970-х рр. За матеріалами цитованих статей.
В 1889 році на території маєтку Асканія-Нова, який згодом став біосферним заповідником, було створено напіввільну популяцію огарів, яка зіграла суттєву роль в підтриманні популяції цих птахів на півдні України. За весь час в природу було випущено понад 3400 особин. Окільцьованих тут птахів знаходили на великому просторі в різних частинах узбережжя Чорного моря та в Прикаспії.
Загрозлива ситуація з низькою чисельністю цих качок протрималась до середини ХХ століття, але з 1970-х років дослідники почали все частіше відмічати зальоти огарів у східні області України. Кількість зустрічей птахів зростала, і перший випадок гніздування був зареєстрований у 1985 році на північному сході Луганськоі області. Згодом зальоти огарів почали відмічати все далі на схід, в межах Луганської, Харківської та Донецької областей. В усіх випадках розселення йшло по одній схемі: спочатку на певній території реєстрували одиночних особин, які не розмножувались, впродовж кількох років спостерігали зростання їх чисельності, потім з’являлись перші гніздові пари, після зростання їх кількості в місцевості починали з’являтись групи холостих негніздових птахів. В останні роки луганські орнітологи В.В. Вєтров та С.П. Литвиненко спостерігали процес незначного скорочення чисельності огарів на Луганщині, але їх загальна чисельність тут все одно залишається високою, а в інших регіонах розселення триває.
Поширення огаря в Україні в 2010-ті рр. На схемі наведені роки перших реєстрацій гніздування птахів на сході.За матеріалами цитованих статей.
Найбільш характерні місця помешкання огарів – це ставки в степових балках, оточені відкритими місцевостями. Тільки в місцевостях, де огарів багато, вони можуть оселятись на невеликих заплавних озерцях або на риборозплідних водоймах. Прилітають огарі в березні, після танення льоду на водоймах. Гнізда влаштовують в норах бабаків або лисиць, але описані також гнізда під глиняними урвищами та на скиртах соломи. Головною умовою для існування виводків є наявність на водоймах пологих мілководних берегів, вкритих невисокою рослинністю. Виводки огарів піднімаються на крило досить рано, вже в кінці липня та на початку серпня сімейні групи залишають свої гніздові водойми та відлітають до місць линяння. Дослідники з Донецька Д.В. Пилипенко та В.Н. Власенко відмічали, що огарі зникали зі степових водойм як раз перед відкриттям сезону полювання на пернату дичину в серпні.
Ставок в степовій балці. Типове місце гніздування огарів в Харківській області. Є. Яцюк.
Що стало причиною розселення виду? Дослідник з заповіднику Асканія-Нова О.С. Мезінов пише, що ключовим фактором було розселення птахів, які вивелись на території заповіднику. Окільцьованих тут птахів знаходили в дуже широких межах, а з 1978 року чисельність птахів в заповіднику зросла майже в 100 разів.
Але М.В. Банік, орнітолог з Харкова, висловив іншу думку. Відомо, що гусеподібні птахи підчас линяння одночасно втрачають всі махові пера і на деякий час не здатні літати. Після сезону розмноження птахи у великій кількості збираються на озерах з великою кількістю очеретів, де хижакам було б важко їх спіймати. Для степових видів качок такими місцями линьки є великі мілководні озера, яких мало та які розташовані далеко від одного. Через коливання рівня опадів ці болота в деякі роки можуть пересихати. Відомо, що до 1950-х рр. найбільшим місцем линяння огарів була система Тенгіз-Кургальджинських озер в центральній частині Казахстану. Але з 1960-х років рівень води в озерах став спадати і огарі поступово перемістились на 2000 кілометрів на захід, до системи озер Кумо-Маницької западини на півдні Росії. Ці озера розташовані значно ближче до межі України, що сприяло розселенню птахів в її межах. У цей час склалась низка інших сприятливих обставин: в степовій зоні зросла кількість бабаків, в норах яких огар влаштовує гнізда, стало більше ставків в степових балках. А територія заповідника Асканія-Нова стала зручним та безпечним місцем зупинки птахів, що мігрують на линьку.
Зміщення місць линьки огарів в 1950 – 1970-ті рр. За матеріалами цитованих статей.
Ця історія показує, в яких нестабільних умовах живуть степові види гусеподібних, які залежать від розташованих далеко одна від одної водойм з унікальним поєднанням сприятливих властивостей. Коливання зволоженості цих водойм призводять до суттєвих змін в поширенні та міграційних шляхах степових видів, на які накладається вплив, викликаний людиною.
МезиновА.С. (2014) Современный статус огаря(Tadorna ferruginea) в Украине. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 143-158.
Ветров В.В., Литвиненко С.П. (2014) Современный статус огаря в Луганской области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 159-169.
Пилипенко Д.В., Власенко В.Н. (2014) Огарь(Tadorna ferruginea) в Донецкой области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 170-176.
Высочин М.О. (2014) Новые данные о встречах огаря(Tadorna ferruginea) в Донецкой области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 177-179.
Баник М.В. (2014) Экспансия огаря (Tadorna ferruginea) в Харьковской области в 1990 – 2010-е годы и ее вероятные причины. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 184-200.