Вид – Синиця велика (Parus major) Рід – Синиця (Parus) Родина – Синицеві (Paridae) Ряд – Горобцеподібні (Passeriformes)

Середовище існування

Мешкає в Європі, Азії та Північній частині Африки. Най південніші межі її існування проходять через Ізраїль, Іран і Цейлон, а на півночі ареал простягається до приполярної тундри. Із заходу на схід поширена від берегів Атлантики до Тихого океану. Деякі синиці живуть осіло, але мешканці далекої півночі відкочовують взимку до місць із більш м’яким кліматом. Велика синиця чудово пристосувалася до ландшафтів, створених людиною. Її можна зустріти як у лісах усіх типів, так і у великих містах.

Опис

Довжина тіла – 11-12 cм
Розмах крил – 20-22 см
Вага – 15-20 г
Тривалість життя – до 15 років.

Спина забарвлена у жовтувато-зелений колір, черевце – яскраво-жовте. Крила, хвіст та куприк блакитнувато-сірі. На крилах наявні білі смуги. На голові є шапочка з блискучих чорних пір’їнок. Щоки білі, вздовж грудей тягнеться широка чорна смуга. Лапи тонкі, без оперення, пальців чотири. Дзьоб короткий, конусоподібний.

Спосіб життя

Восени та взимку синички збираються і зграї, часто об’єднуючись і з іншими видами синиць, зокрема синицею блакитною. Таке суспільне життя допомагає пташкам оборонятись від хижаків та знаходити харчі. Синиці дуже голосисті і обмінюються між собою багатим набором свисту, та інших звуків. У кінці зими зграйки починають розпадатися. Самці займають певну територію, а дещо пізніше і самиці вирушають на пошуки партнера. Раціон синиць досить різноманітний: навесні та влітку вони харчуються комахами та гусінню, а взимку – захованими під корою павуками та личинками. Схопивши дзьобом тверду личинку, синиця починає довбати її об гілку, поки та не розм’якне. Також охоче поїдає різноманітне насіння рослин: букові та лісові горішки, насіння ясеня, клена, соняшника, тису, глоду, бруслини. Восени синички частенько ласують перестиглими плодами, а сніжною зимою злітаються до годівниць. У пошуках здобичі ці рухливі птахи бігають по гілках, часто навіть головою донизу. Їхніми природними ворогами є дрібні пернаті хижаки, ласки, тхори і куниці, а білки і ворони дуже часто розорюють їх гнізда.

Розмноження

  Навесні самець займає домашню ділянку і одразу сповіщає про це своїх суперників голосним співом, який в той же час приваблює і самиць. Помітивши потенційну партнерку, самець розпушує маніжку та починає нервово пурхати навколо неї. Якщо кавалер самиці сподобався, вона присідає на гілці, розкриває крила і дзьоб, і вимагає частування, а самець намагається її нагодувати. Вчені вважають, що таким чином самиця перевіряє, чи зможе її партнер прогодувати потомство. Після цього самець показує обраниці вибране ним місце для гнізда, яким може стати дупло або штучна хатинка. Якщо це місце самиці сподобається, пара розпочинає будівництво гнізда із тонких гілочок, вистилаючи його мохом, сухою травою, пухом та шерстю. У квітні самиця відкладає 6-12 білих яєць з червонуватими крапинками і насиджує кладку протягом 10-14 днів, харчуючись тим, що принесе самець. Пташенята вилуплюються голими та сліпими, але через 2-3 тижні вже вилітають із гнізда. Батьки догодовують їх ще близько тижня. Іноді пара синиць встигає зробити ще один виводок, і тоді старших пташенят догодовує один самець. Взимку молодь приєднується до синичих зграйок. Статево зрілими пташки стають у 10 місяців, і вже наступної весни виводять своє власне потомство.

Охорона

У багатьох країнах велика синиця, як і інші її родичі, взята під охорону, хоча її популяція досить багаточисельна і вимирання птаху не загрожує. Люди давно оцінили користь, яку приносять синиці у боротьбі зі шкідниками, і підгодовують їх узимку, а навесні вивішують гніздові будиночки, які швидко знаходять собі мешканців. Птахи, які живуть у містах, часто розбиваються об прозорі вітрини або скляні стіни висотних будинків, тому на такі поверхні бажано наклеювати зображення хижаків, які відлякують всіх дрібних пернатих від небезпечних місць.

Підготувала Катерина Норенко