Вид – Сиворакша (Coracias garrulus) Рід – Сиворакша (Coracias) Родина – Ракшеві (Coraciidae) Ряд – Ракшеподібні (Coraciiformes)

Середовище існування

Сиворакша поширена в степовій, лісостеповій та півдні лісової смуги Євразії від Піренейського півострова на сході до долини Верхньої Обі, Західного Алтаю, Пакистану, а також північого заходу Африки. Зимує в Східній Африці. Вертикальне поширення в Європі рідко перевищує 500 м над рівнем моря. трапляється в балках, урвищах, узліссях старих лісів, на полях, луках і пасовищах, де наявні поодинокі дерева, негусті діброви та старі соснові бори. Охоче селиться на вирубках і згарищах, іноді птаха можна зустріти в міських парках. Поширена як на рівнинних місцевостях, так і в передгір`ях. До 1970-х років гніздилась по всій Україні, але на сьогодні став нечисленним і зник у більшості районів Полісся та Лісостепу.

Опис

Довжина тіла – 30-32 см
Розмах крил – 66-73 см
Вага – 140-190 г
Тривалість життя – до 9 років

Сиворакша – птах розміром з голуба. Статевого диморфізму немає. Загальне забарвлення дорослого птаха у шлюбний період зеленувато-синє. Передня частина крил фіолетово-синя, спина і плечі руді. Махові пера чорні. Верхня частина хвоста темно-синя, кінцева – блакитна. Дзьоб міцний, темно-сірий, ноги бурі. Позашлюбне вбрання блідіше, на голові бурий відтінок. Молодий птах схожий на дорослого у позашлюбному оперенні, але має бурий відтінок ще й на горлі, шиї, волі і грудях.

Спосіб життя

У позагніздовий період (під час міграції) сиворакші надають перевагу самотності, іноді тримаються парами або перелітають невеликими групками. Політ швидкий, верткий, з повільними помахами крил. По землі пересуваються досить погано. В їх раціоні переважають крупні наземні комахи: жуки, коники, цвіркуни та сарана. Також поїдають дощових червів, невеликих ящірок, гризунів і жаб. Птах полюбляє сидіти на електричних стовпах та дротах, гілках, стогу сіна чи береговому обриві, оглядаючи місцевість. Помітивши здобич, він стрімко зривається з місця, атакує з повітря і хапає її міцним дзьобом. З`ївши свою жертву, птах повертається на своє улюблене місце спостережень. Восени до раціону додаються ягоди.

Розмноження

Сиворакша з року в рік повертається на звичне місце гніздування. Найчастіше вона облаштовує собі гніздо в покинутому дуплі дятла, а в гірській місцевості селиться в затишних скельних ущелинах. Гнізда сиворакш іноді можна знайти в тріщинах замкових або фортечних стін, а також в інших занедбаних будівлях. У південних районах птахи надають перевагу норам, виритим в урвистих берегах, а в готових штучних гніздівлях селяться вкрай рідко. Нори, які риють самі птахи, мають довжину близько 60 см з гніздовою камерою на кінці, яка часто зовсім позбавлена м'якої підстилки. У шлюбний сезон самець займає певну ділянку і, запримітивши самку, намагається привернути її увагу акробатичним танцем у повітрі, наповнюючи атмосферу гучними хриплуватими криками. В кінці травня - початку червня самка відкладає 4-6 білих блискучих яєць округлої форми, і обидва батьки по черзі насиджують кладку протягом 18-20 днів. Оскільки насиджування починається з першого відкладеного яйця, пташенята вилуплюються в різний час. На перших порах молодші сильно відстають від старших у розвитку, і в разі нестачі корму неминуче гинуть від голоду. Пташенята з'являються на світ сліпими і голими, і протягом 4 тижнів батьки дбайливо обігрівають і годують своє потомство. Після вильоту з гнізда, пташенята деякий час тримаються поблизу гнізда, стрибаючи по сусідніх гілках або камінні, й харчуючись батьківськими приношеннями, В кінці літа підросла молодь відлітає на зимівлю. Від дорослих птахів молоді сиворакші відрізняються світлішим, позбавленим блиску і не настільки контрастним оперенням.

Охорона

Внаслідок систематичних рубок лісів зі старими дуплистими деревами омолоджується деревостан і птахи залишаються без звичних для них місць гніздування, а інтенсивне ведення сільського господарства з масовим використанням інсектицидів прирікає птахів на голодне існування. Через це з відкладених чотирьох-шести яєць птахи в змозі вигодувати лише двох пташенят, що відтак призводить до різкого скорочення чисельності виду. Вид перебуває під захистом Бернської (додаток 2) та Боннської (додаток 2) конвенцій, занесений до переліку видів під опікою Європейського товариства охорони навколишнього середовища (SPEC 2). Охороняється Директивою Європейського союзу по охороні диких птахів (CEE 1), а також Червоною книгою України (статус - зникаючий).