Вид: Вівчарик весняний (Phylloscopus trochilus) Рід: Вівчарик (Phylloscopus) Родина: Кропив’янкові (Sylviidae) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)

Середовище існування

Гніздовий ареал вівчарика весняного охоплює практично всю Європу та північну частину Азії до р. Анадир, крім південних частин Далекого Сходу і Якутії. Зимує в Африці, південніше Сахари. В Україні гніздиться у лісовій і лісостеповій смугах, а також у північній частині степової смуги; мігрує на всій території. Гніздиться переважно в листяних, а також мішаних, інколи — хвойних лісах. При цьому уникає замкнених, глухих ділянок. Надає перевагу ділянкам, що добре прогріваються, з підліском; узліссям; заростаючим вирубкам; зарослим кущами краям боліт тощо. Досить звичайний птах в острівному рідколіссі, молодняках, у тому числі і в штучних лісопосадках сосни, а також в низькорослих кущах, придорожніх насадженнях. Трапляється в парках, скверах, садах, заростях на цвинтарях, дачних селищах.

Опис

Довжина тіла – 10,5 – 11,5 см
Розмах крил – 16,5 – 22 см
Вага – 6 – 12 г

У дорослого птаха оперення верху бурувато-оливкове; над оком жовтувата "брова"; низ білуватий, з жовтим відтінком на горлі, волі і грудях; спід крил жовтий; махові і стернові пера бурі, з оливковою облямівкою на зовнішніх частинах; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги світло-бурі. У молодого весь низ жовтий.

Спосіб життя

Птахи залишають місця зимівель в першій половині березня. Весняна міграція відбувається у вигляді хвиль, самці однієї популяції прилітають на 10-12 днів раніше за самок. Існує припущення, що самці летять швидше за самок. В Україні приліт птахів відбувається в різних регіонах з кінця березня - протягом квітня. У травні продовжується міграція птахів, що гніздяться у більш північних регіонах. Після розпадання виводку молоді птахи розпочинають післягніздові кочівлі, і у віці 26-60 днів залишають район народження. Осіння міграція на території України розпочинається в середині серпня, останні птахи на півдні країни затримуються до кінця жовтня. Живиться вівчарик весняний павуками, комахами та їхніми личинками, дрібними молюсками, а також ягодами.

Розмноження

Гніздиться окремими парами. Гніздо розміщується зазвичай на землі, серед низькорослого підліску, поблизу галявини, просіки. Часто на схилі зарослої канави, невеликого яру, ями. При цьому гніздо завжди добре замасковане серед торішньої сухої трави. У рідкісних випадках влаштовує гніздо на хвойних породах на висоті до 0,3 м над землею. Гніздо являє собою типову для вівчариків пухку кулеподібну споруду з бічним входом. Будівельний матеріал не переплітається, а акуратно укладається птахом. Ним може бути сухе листя та стебла трав'янистих рослин, шматки торішнього листя дерев, корінці. Внутрішня вистилка складається з тонких і ніжних травинок, корінців, значної кількості пір'я, іноді волосся.

Повна кладка нараховує 6-7, іноді 4-5, рідко 8 яєць. Шкаралупа дещо блискуча або матова, вершково-білого кольору, із рясно розкиданою дрібною іржаво-червоною поверхневою плямистістю, яка інколи утворює на тупому кінці більш або менш виражений віночок. Забарвлення глибокої плямистості варіює від сірого до червоно-фіолетового кольору. До відкладання яєць беруться у першій половині травня, деякі пари — на початку червня. Протягом року один виводок. Насиджує тільки самка протягом 11-14 (зазвичай 13) діб.

Популяція вівчарика весняного скорочується на всьому просторі ареалу. Для збереження виду необхідна відмова від пестицидів та впровадження пермакультурних видів сільського господарства та садівництва. Вівчарик весняний перебуває під захистом Бонської та Бернської конвенцій.